Безтурботний

Головний герой фільму продовжував споглядати сумку. Потім перевів погляд на контейнер і нарешті, мабуть, зважившись, різким помахом відправив по високій дузі пакет із пляшкою просто у відкриту пащу сміттєвого бака.

— Троє очок! — заревів Харрі.

— Перемога! — вторячи йому, захоплено вискнула Беате.

— Чорт! — заволав Харрі.

— О ні! — застогнала Беате, від відчаю уткнувшись обличчям у кермо.

— Він має бути десь тут, — сказав Харрі. — Почекай!

Трохи не збивши дверцятами велосипедиста, що перелякано

відсахнувся убік, він бігцем перетнув вулицю,увірвався до «Се-, вен-елевен» і зробив крок до прилавка.

— Коли забрали контейнер? — звернувся він до продавця, поглиненого процесом приготування хот-доґів для двох дівиць із м’ясистими стегнами.

— Якого біса, чекай, своєї черги, — буркнув хлопець, не підводячи голови.

Одна з дівчат обурено заверещала, коли Харрі перегнувся через прилавок і, перегороджуючи шлях молодикові в зеленій сорочці до бутля з кетчупом, схопив його за барки.

— Привіт, це знову я, — сказав Харрі. — А зараз слухай мене дуже уважно, або я засуну цю сосиску тобі…

Жах, що відбився на обличчі молодика, змусив Харрі схаменутися. Він відпустив хлопця і вказав на вікно, через яке тепер було чудово видно відділення банку «Нордеа» на протилежному боці вулиці, яке раніше затуляв зелений контейнер для сміття.

— Коли забрали контейнер? Ну, швидко!

Хлопець глитнув, не сміючи відірвати від Харрі переляканих очей:

— Щойно. Прямо зараз.

— Що означає «зараз»?

— Ну-у… хвилини дві тому. — Очі у нього затягнулися плівкою, як у курки.

— Куди?

— Та я-то тут до чого? Звідки мені знати про ці їхні контейнери?