І не лишилось жодного

Троє людей сиділи в кухні за сніданком.

Надворі світило сонце. Був чудовий день. Шторм ущух.

Та зі зміною погоди прийшла зміна у настрої ув’язнених на острові.

Вони почувались наче люди, які щойно прокинулись від нічного жахіття. Було небезпечно, так, але було небезпечно при денному світлі. Паралізуюча атмосфера страху, що вчора огорнула їх, наче ковдра, коли за вікном гудів вітер, уже минула.

Ломбард сказав:

— Ми спробуємо подати сигнали за допомогою дзеркала з найвищої точки на острові. Сподіваюсь, якийсь мудрий чолов’яга, блукаючи скелями, розпізнає сигнал SOS, коли його вгледить. Увечері ми можемо спробувати розпалити багаття, хоча дров не так і багато, але тоді вони можуть подумати, що тут пісні, танці та радощі.

Віра промовила:

— Я впевнена, хтось зрозуміє Морзе. І прийдуть нас забрати. Задовго до того, як настане вечір.

Ломбард сказав:

— Протягом усієї ночі стояла гарна погода, та море було неспокійне. Жахливі хвилі! Ніхто до завтра не зможе підпливти човном близько до острова.

Віра вигукнула:

— Ще одна ніч тут!

Ломбард здвигнув плечима:

— Можливо, це так! Ще двадцять чотири години. Якщо ми їх переживемо, то, я гадаю, з нами все буде гаразд.

Блор прокашлявся. А тоді промовив:

— Нам потрібно розібратись. Що ж сталося з Армстронґом?

Ломбард нагадав:

— Поки що в нас єдиний доказ. Лише троє солдатиків залишилось на обідньому столі. Схоже на те, що Армстронґ зустрів свою смерть.

Віра спитала:

— То чому ви не знайшли його тіла?