— І в моїй.
— І в моїй! — підтвердили всі майже хором.
— Цікавий задум, чи не так? — зауважила Віра.
— Надто по-дитячому, — буркнув Ворґрейв і сьорбнув портвейн.
Емілі Брент подивилася на Віру Клейторн. Віра подивилася на Емілі Брент. Обидві жінки піднялись.
У вітальні були відчинені панорамні вікна на терасу, звідки доносився приглушений шум морських хвиль, що билися об скелі.
— Приємний звук, — сказала міс Брент.
Віра відрізала:
— Ненавиджу його.
Емілі Брент здивовано глянула на неї. Віра почервоніла. Вона заговорила, але вже спокійніше:
— Не думаю, що це місце надто приємне під час шторму.
Емілі кивнула.
— Без сумніву, узимку будинок порожній, — сказала вона. — Мабуть, важко знайти прислугу на цей період.
Віра пробурмотіла:
— Сюди завжди, мабуть, важко знайти прислугу.
Емілі Брент відзначила:
— Місіс Олівер пощастило знайти цю пару. Та жінка — чудова куховарка.
«Кумедно, що люди похилого віку завжди перекручують назви», — подумала Віра й сказала:
— Так, гадаю, місіс Оуен справді пощастило.
Емілі Брент витягнула із сумки своє вишивання. Вона саме почала засиляти нитку, але зупинилася.
ebooksa