Чому не Еванс?

– Боббі, – сказала Френкі. – Сподіваюся, ти не вкладаєш грошей у цю авантюру?

– А мені нема чого вкладати, – відказав він.

– Це добре, – видихнула Френкі.

– Звісно, – вів далі Боббі, – він хотів заанґажувати когось бодай із невеличким капіталом. Але це не так просто, як може здатися.

– Отак поглянеш на людей… і здається, що в них узагалі немає здорового глузду. А він, виявляється, є.

Те, що дівчина намагалася сказати цим зауваженням, зрештою, добило Боббі.

– Послухай, Френкі, – почав він. – Беджер один із найкращих. З най-найкращих.

– Вони завжди найкращі, – відказала на це Френкі.

– Хто вони?

– Ті, хто їде до Австралії і повертається. Де він узяв гроші на власну справу?

– Якась там його тітка померла й залишила йому в спадок гараж на шість машин із трьома кімнатами на другому поверсі. А батьки виділили сотню фунтів, щоб він купив старі машини. Ти здивувалася б, якби дізналася, які фокуси можна робити з уживаними машинами.

– Я раз купила таку, – мовила Френкі. – Болісна тема. Не будемо про це. Скажи краще, чому ти пішов із флоту? Не могли ж тебе відправити у відставку? Не у твоєму віці.

Боббі почервонів.

– Очі, – похмуро пояснив він.

– Я пам’ятаю, у тебе завжди були проблеми з очима.

– Так. Але мені вдавалося справлятися. А потім – служба за кордоном, яскраве світло на них погано впливало. Тож, ну, довелося покинути службу.

– Шкода, – пробурмотіла дівчина, визираючи у вікно.

Запала красномовна тиша.

– У всякому разі це нікуди не годиться, – вибухнув молодик. – Мої очі – не так уже з ними все й погано. Кажуть, гірше не буде. Я міг би продовжувати службу.

– На вигляд усе добре, – погодилася Френкі.