Чому не Еванс?

Тут слідчий зупинив його, бо молодик просто повторив би свідчення лікаря. Натомість він вирішив детальніше розпитати Боббі про крик, що його той (імовірно) почув.

– Ну, то був просто крик.

– Кликали на допомогу?

– О, ні. Просто скрик, знаєте. Я, власне, й не певен, що його чув.

– Крик здивування?

– Так, щось схоже, – вдячно сказав Боббі. – Такий міг би пролунати, якби людину випадково зачепило м’ячиком.

– Або якби вона ненароком ступила в прірву, вважаючи, що йде стежкою?

– Так.

Коли Боббі пояснив, що чоловік насправді помер хвилин за п’ять після того, як лікар пішов по допомогу, його відпустили.

Слідчому кортіло покласти край цій простій справі.

Викликали місіс Лео Кейман.

Боббі голосно зойкнув від розчарування. Куди поділося обличчя з фотографії, яку він дістав із кишені загиблого?! Фотографи, промайнуло в голові молодика, найпідступніші брехуни. Очевидно, світлину зробили багато років тому, але, навіть усвідомивши це, важко було повірити, що красуня з широко розставленими очима перетворилася на цю зухвалу жінку з вищипаними бровами і явно пофарбованим волоссям. Час – страшна штука. Що, наприклад, буде з Френкі за двадцять років? Боббі аж пересмикнуло.

Тим часом Амелія Кейман, що проживала в лондонському Паддінґтоні за адресою вулиця Сент-Леонардс-ґарденз, 17, давала свідчення.

Загиблий – її єдиний брат, Александер Прітчард. Востаннє вона бачилася з ним напередодні трагедії, коли він повідомив їй, що збирається в похід Вельсом. Брат нещодавно повернувся зі Сходу.

– Як вам здається, він був щасливий і в нормальному психічному стані?

– О, безперечно. Алекс завжди був таким бадьорим.

– Тож, наскільки вам відомо, нічого такого він не планував?

– О, впевнена, що ні. Брат дуже чекав на цю подорож.

– Чи були в його житті останнім часом фінансові або інші складнощі?

– Ну, не можу сказати напевне, – відповіла місіс Кейман. – Розумієте, він щойно повернувся, а до того ми не бачилися десять років, і Алекс не з тих, хто пише багато листів. Але в Лондоні водив мене на обіди і в театри, а один чи два рази подарував щось і був завжди в такому хорошому настрої, що, імовірно, особливих проблем у нього не було.