Чому не Еванс?

Вона зазирнула просто в їхню темно-бурштинову глибочінь.

– Отакі ось справи, – сказав Боббі. – Тепер я працюватиму з Беджером.

Френкі кивнула.

Стюард прочинив двері й оголосив:

– Обід.

– Ходімо? – запитала дівчина.

Вони пішли у вагон-ресторан.

Боббі здійснив стратегічну втечу на той час, коли очікувалася друга поява контролера.

– Не варто змушувати його мучитися докорами сумління, – пояснив він.

Але Френкі відказала на це, що сумнівається в тому, що в контролерів буває сумління.

Було щойно по п’ятій, коли вони дісталися Сайлема, залізничної станції поблизу Марчболта.

– На мене чекатиме машина, – сказала Френкі. – Я підкину тебе.

– Дякую. Не доведеться чотири кілометри перти цю жахливу штуку.

Боббі зневажливо копнув валізу.

– П’ять, а не чотири, – виправила дівчина.

– Чотири, якщо піти стежкою через поле для гольфу.

– Там, де…

– Ага, там, де зірвався той нещасний.

– А його ніхто не штовхнув? – поцікавилася Френкі, передаючи валізу з одягом покоївці.

– Штовхнув? Боже, ні. Навіщо?