Чому не Еванс?

Усе завершилося тим, що розлючений батько вийшов із кімнати, а Боббі сів і тут-таки відписав компанії «Енрікес і Далло», що відхиляє їхню пропозицію.

Закінчивши листа, молодик зітхнув. Він відмовлявся від шансу, який, найімовірніше, більше ніколи йому не випаде. Однак вибору не бачив.

Пізніше на полі для гольфу Боббі розповів про листа Френкі. Вона уважно слухала.

– І тобі довелося б їхати до Південної Америки?

– Авжеж.

– А ти хотів би?

– Так, чом би й ні?

Френкі зітхнула.

– У всякому разі, – рішуче сказала вона, – думаю, ти вчинив правильно.

– Це ти про Беджера?

– Так.

– Не міг же я підвести давнього друга, чи не так?

– Не міг. Але дивися, щоб цей давній друг, як ти його називаєш, не підвів тебе.

– О! Я буду обережним. Зі мною в кожному разі все буде гаразд. Майна в мене жодного немає.

– А в цьому щось є, – кинула Френкі.

– Що?

– Не знаю. Звучить мило, відгонить свободою і безтурботністю. Якщо добре подумати, то в мене теж нічого немає. Ну, тобто батько виділив мені гроші, і є купа будинків, де я можу жити, і одяг, і покоївки, і ще якісь жахливі родинні прикраси й чималенький кредит у магазинах. Але все це належить родині. Не мені.

– Ні, але ж… – Боббі замовк.

– Звісно, це не те саме, розумію.

– Так, – сказав молодик. – Геть інше.