Чому не Еванс?

Але насправді проблема не йшла йому з голови. Вона здавалася дріб’язковою, проте не давала йому спокою. Через цю дрібницю він почувався незатишно. Точка зору Френкі була зваженою і правильною. Боббі відчував це. Слова небіжчика не мали жодного значення, краще їх відпустити. Однак сумління продовжувало слабко йому дорікати. Він сказав, що покійний не вимовив жодних останніх слів. А це була неправда. Дуже банально й безглуздо, але Боббі гнітило це. Нарешті, підкорившись пориву, молодик сів і написав листа містерові Кейману.

Містере Кейман,

я щойно згадав, що Ваш свояк таки сказав дещо перед смертю. Здається, він промовив таке: «Чому не Еванс?» Перепрошую, що не розповів про це вранці, але я не надав його словам значення, от вони й вилетіли мені з голови.

Щиро

Роберт Джонс

За день Боббі надійшла відповідь.

Містере Джонс (писав містер Кейман), Вашого листа від шостого числа одразу передали мені особисто. Дуже вдячний Вам за те, що так точно переказали слова мого свояка, попри відсутність у них значущості. Моя дружина лише сподівалася, що її брат міг зоставити для неї якесь повідомлення. Утім, вдячний Вам за сумлінність.

З найкращими побажаннями

Лео Кейман

Боббі здалося, що йому плюнули в душу.

Розділ шостий. Завершення пікніка

Наступного дня Боббі отримав геть іншого листа.

Ну що, друзяко, я все облаштував (писав Беджер ледь розбірливими кривулями, що не робили честі дорогій привілейованій школі, де він навчався). Власне, купив учора п’ять машин за п’ятнадцять фунтів партія – один Остін, два Морріси і двійко Роверів. Зараз вони не на ходу, але гадаю, що ми зможемо їх як слід підрихтувати. Хай йому грець, зрештою, машина є машина. Додому доїхав? Не зламався? Ото й усе! Я думаю відкритися наступного понеділка й дуже сподіваюся на тебе, тож не підведи, друзяко, гаразд? А тітонька моя, Керрі, була те що треба. Колись я розбив вікно одному типу по сусідству – він був грубий до неї та до її котів, то вона ніколи не забувала, що я зробив для неї. Щороку надсилала мені п’ять фунтів на Різдво, а тепер ще й оце.

Ми приречені на успіх. Залізно. Тобто машина ж є машина. Купив за безцінь, пофарбував, ті бовдури, крім свіжої фарби, нічого й не бачать. Це буде бомба! Тож не забувай. У понеділок. Я на тебе розраховую.

Твій відданий друзяка

Беджер

Боббі повідомив батькові, що в понеділок їде в місто й виходить на роботу. Реакція була далека від схвальної. Слід зауважити, що з Беджером Бідоном вікарій уже зустрічався. Тож він просто прочитав синові довгу лекцію, в якій наполегливо не рекомендував брати на себе будь-якої відповідальності. Та оскільки на бізнесових речах батько знався не надто, то й поради були дуже загальними, хоч і з чітким посилом.

У середу на тому ж тижні Боббі отримав ще одного листа, написаного незнайомим похилим почерком. Зміст послання дещо здивував молодика.

Лист прийшов з Буенос-Айреса, від компанії «Енрікес і Далло», і якщо двома словами, то Боббі пропонували роботу в конторі з платнею тисячу фунтів на рік.

У перші хвилини молодикові здалося, що це сон. Тисяча на рік! Він уважніше перечитав листа. Там зазначалося, що перевагу віддають колишнім військовим флоту, й натякалося, що кандидатуру Боббі хтось порекомендував (хто, не уточнювалося). Відповіді від нього очікували негайно, і він мав бути готовий вирушити до Буенос-Айреса протягом тижня.