Чому не Еванс?

Раптом він відчув себе страшенно пригніченим.

Вони мовчки підійшли до наступної мітки.

– Я завтра їду до міста, – мовила дівчина, поки Боббі прилаштовував м’ячика.

– Завтра? Ох, а я збирався покликати тебе на пікнік.

– Я б залюбки. Та про все вже домовлено. Розумієш, у батька знову подагра.

– І тобі треба лишитися, щоб доглянути за ним, – припустив Боббі.

– Він ненавидить, коли за ним доглядають. Його це страшенно дратує. Батько любить, коли з ним лишається другий лакей. Той ставиться до нього співчутливо й терпить, коли він жбурляє в нього речі й обзиває проклятим дурнем.

Боббі опустив драйвер[9] на м’яча, і той, пролетівши низько над землею, втрапив у бункер.

– От невдача, – сказала Френкі, провела довгий прямий удар, і її м’ячик пролетів над м’ячиком Боббі. – До речі, – зазначила вона, – ми могли б якось провести разом час у Лондоні. Ти ж там невдовзі житимеш?

– З понеділка. Але… не думаю, що це хороша ідея, щиро кажучи.

– Тобто? Що ти маєш на увазі?

– Ну, більшу частину часу я працюватиму механіком, тож…

– Хай так, – відказала дівчина. – Гадаю, це не завадить тобі так само, як і решті моїх друзів, прийти до мене на коктейльну вечірку й трохи розслабитися.

Боббі лише похитав головою.

– Я можу влаштувати вечірку з пивом і сосисками, якщо тобі це більше до душі, – підбадьорливо мовила Френкі.

– Послухай, Френкі, ну навіщо все це? Ну… тобто я буду чужий серед твоїх друзів. У тебе зовсім інше коло спілкування.

– Запевняю, – сказала вона, – до мене приходять дуже різні люди.

– Не вдавай, наче нічого не розумієш.

– Можеш привести Беджера, якщо хочеш. Будеш не сам.

– Та в тебе якісь упередження щодо нього.