Вона провела Френкі нагору, в палату на другому поверсі.
– До вас відвідувач, містере Джонс. Вгадайте, хто це? Який приємний сюрприз.
Жінка говорила з підсилено бадьорими інтонаціями, властивими працівникам подібних закладів.
– Господи! – вигукнув Боббі, страшенно здивований. – Невже це Френкі!
– Привіт, Боббі. Принесла тобі, як водиться, квіти. Лілії, кажуть, символ смерті, але вибирати не було з чого.
– О, леді Френсіс, – защебетала медсестра, – вони чудові. Поставлю їх у воду.
І вона вийшла з палати.
Френкі сіла на поставлений, очевидно, для відвідувачів стілець.
– Ну, Боббі, – мовила вона. – Що тут коїться?
– Сам хотів би знати, – відказав Боббі. – Тепер я місцева сенсація. Вісім гранів морфію, не менше. Про мене хочуть написати в «Ланцеті» і «БМЖ».
– Що таке «БМЖ»? – перебила Френкі.
– «Британський медичний журнал».
– Добре, продовжуй. Можеш і далі жонглювати абревіатурами.
– А ти знаєш, що смертельна доза – пів грана? Я мав би вже шістнадцять разів померти. Щоправда, науці відомо, що й після шістнадцяти оговтувалися, та все-таки вісім – це чимало, хіба ні? Тепер я тут герой. У них досі таких випадків не було.
– Їм страшенно пощастило.
– Ще б пак! Тепер у них є про що поговорити з іншими пацієнтами.
Повернулася медсестра з ліліями у вазах.
– Правду ж я кажу, сестро? – запитав Боббі. – Досі тут ніколи не було такого випадку?
– О! Це диво, що ви тут, – відказала та. – Після такого вам місце на цвинтарі. Але подейкують, що лише безгрішні помирають молодими. – Вона посміялася з власного жарту й пішла.
– А що я казав, – промовив молодик. – От побачиш, я ще на всю Англію прославлюся.
ebooksa