Чому не Еванс?

Вони весело вирушили на поле, і йшлося їм про слайси та удари й про те, як ідеально підсікти м’яч, щоб він приземлився на гріні.

Недавня трагедія забулася, аж поки Боббі, закочуючи м’яча патером[8] в одинадцяту, щоб зрівняти рахунок по лунці, не скрикнув.

– Що таке?

– Нічого. Просто дещо згадав.

– Що?

– Ну, ці люди, Кеймани, прийшли до мене запитати, чи не сказав, бува, Алекс Прітчард чогось перед смертю, і я відповів їм, що ні.

– І?

– Я тільки-но згадав, що він дещо промовив.

– Не найкращий ранок у твоєму житті, правду кажучи.

– Розумієш, вони мали на увазі не це, тому я, мабуть, і не згадав одразу.

– І що ж він сказав? – поцікавилася Френкі.

– Він сказав: «Чому не Еванс?»

– Як дивно. І більше нічого?

– Ні. Він просто розплющив очі, раптово промовив це, а потім помер, бідолашний.

– Ну, що тобі порадити, – озвалася Френкі, обмірковуючи почуте. – Не бачу причин для хвилювання. Це не важливо.

– Так, не важливо. Але мені треба було розповісти їм про це. Розумієш, я сказав, що він узагалі мовчав.

– Ну, це майже те саме, – мовила дівчина. – Тобто це не те, що він попросив: «Перекажіть Ґледіс, що я кохаю її», або повідомив: «Заповіт у горіховому столі», чи видобув іще якісь притомні романтичні Останні слова, як буває в книжках.

– Ти не думаєш, що їм варто переказати його слова?

– Я не завдавала б собі клопоту. Це навряд чи має якесь особливе значення.

– Мабуть, ти маєш рацію, – відповів Боббі та з новим завзяттям повернувся до гри.