Чому не Еванс?

– Любий, ну це ж очевидно. Нащо комусь прибирати з дороги тебе? Ти ж не багатий спадкоємець абощо.

– А що як багатий? Може, у мене є якась тітка в Новій Зеландії, про яку я ніколи не чув? Що як вона лишила мені купу грошей?

– Нісенітниця. Ніхто не лишає гроші незнайомій людині. Тим паче, якщо ця людина – четвертий син. Ну а що, тепер такі важкі часи, що навіть у священників не буває по четверо синів. Ні, тут усе ясно. Ніхто не виграв би від твоєї смерті, тож це можна відкинути. Отже, тільки помста. Ти доньку аптекаря часом не зваблював?

– Не пригадую такого, – з гідністю відказав молодик.

– Я так і думала. Дехто зваблює стільки дівчат, що й порахувати не може. Але дозволю собі сказати, що ти взагалі ніколи нікого не зваблював.

– Френкі, ти змушуєш мене червоніти. І чому саме доньку аптекаря?

– Вільний доступ до морфію. Його не так уже й просто дістати.

– Хай там як, доньку аптекаря я не зваблював.

– І явних ворогів у тебе немає?

Боббі похитав головою.

– Ну, я ж казала, – з тріумфом підсумувала дівчина. – Це, певно, робота того, хто зіштовхнув Прітчарда зі скелі. А що думає поліція?

– Вони вважають, що це якийсь божевільний.

– Маячня. Божевільні не розгулюють на волі з необмеженими запасами морфію у пошуках випадкових пляшок від пива, куди його можна додати. Ні. Хтось зіштовхнув Прітчарда зі скелі. За хвилину чи дві з’являєшся ти, і та людина підозрює, що ти все бачив, і вирішує прибрати тебе з дороги.

– Ця версія не тримається купи, Френкі.

– Це ж чому?

– Ну, по-перше, я нікого не бачив.

– Так, але та людина цього не знає.

– І якби я навіть щось бачив, то мусив би повідомити про це на дізнанні.

– Певно, що так, – неохоче погодилася Френкі.

На якусь мить вона замислилася.