Приховані малюнки

— Мама так розсердиться.

Я дивлюсь туди, куди й він, і бачу, що всі стіни вкриті малюнками — численними малюнками, щільними й детальними, від підлоги й до стелі.

— Тедді, навіщо ти це зробив?

— Я? Я нічого не робив!

І, звичайно ж, він цього не робив. Та він і не зміг би! Він недостатньо високий для цього! І це не в нього руки вимазані вугіллям і графітом. Я ходжу по кімнаті, щоб краще роздивитися. Це малюнки Ані — тут не може бути жодних сумнівів. Вони повсюди: на стінах, у простінках між вікнами, термостатами й вимикачами світла.

— Меллорі? Ти в порядку?

Він сіпає мене за полу сорочки, але я не в порядку.

Я точно не в порядку.

— Тедді, послухай мене. Нам треба прибрати все це, перш ніж мама з татом прийдуть додому. У тебе в спальні є якісь стирачки? Великі товсті рожеві гумові стирачки?

Він дивиться на всі олівці, крейдочки й фломастери на підлозі.

— Це все, що в мене є. Але я більше не можу цим користуватися. Аж поки ми не докопаємось до суті справи.

Але вже й так пізно. Я чую, як на під’їзну доріжку в’їжджає автомобіль. Виглядаю і бачу не тільки Теда й Керолайн, але й Адріана. Він паркує свій робочий пікап перед будинком. А я зараз саме мала б надівати одну з літніх суконь Керолайн, готуючись до визначної вечері в Прінстоні.

— Іди нагору, Тедді!

— Чому?

— Бо я не хочу, щоб ти був тут.

— Чому?