Приховані малюнки

— Отже, перед тим як ти почала тут працювати, ми довго обговорювали твою історію з Расселом. Він розповів нам про твої проблеми — хибні спогади, провали в пам’яті…

— Це зовсім інше. У мене більше немає цих проб­лем.

— Ти знаєш, усього кілька днів тому в Тедді пропала коробка з олівцями. Він прийшов до мене весь у сльозах. Був засмучений, бо ніде не міг їх знайти. І незабаром після того всі ці малюнки якимось дивом починають з’являтися у твоєму котеджі. Чи не схоже це на якийсь загадковий збіг?

Я дивлюсь на стаканчик. Минула всього хвилина. Для результатів надто рано.

— Керолайн, я ледве здатна провести пряму лінію. У школі я відвідала один урок малювання. У мене була трійка з плюсом. Я жодним чином не могла намалювати ці малюнки. У мене немає для цього хисту.

— Мої пацієнти завжди кажуть одне й те ж: «Я не вмію малювати, хоч убий!» А потім вони проходять арттерапію — і результати просто приголомшливі. Вони малюють неймовірні картини, щоб подолати свою травму. Щоб прийняти правду, з якою вони не готові зустрітися.

— Це зовсім не те.

— Поглянь на жінку на своїх малюнках. Вона молода, висока. У неї спортивна статура. Вона справді біжить, Меллорі. Нікого тобі не нагадує?

Я розумію, куди хилить Керолайн, але вона помиляється.

— Це не автопортрет.

— Це символічне представлення. Візуальна метафора. Ти втратила свою молодшу сестру. Ти засмучена, ти в паніці, ти відчайдушно хочеш повернути її назад — але надто пізно. Вона впала в долину смерті. — Жінка ходить по барлогу, спрямовуючи мою увагу з одного малюнка на інший. — А потім з’являється ангел, щоб допомогти їй — нічого особливого в цій метафорі немає, еге ж? Ангел веде Бет до світла, і ти не можеш їх зупинити. Бет переходить в інший світ, вона ніколи не повернеться. Ти знаєш це, Меллорі. Усе це тут, на стіні. Це історія не Ані. Це твоя історія. Це історія Бет.

Я хитаю головою. Не хочу втягати сюди Бет. Навіть не хочу, щоб Керолайн називала її ім’я.

— Ми знаємо, що сталося, — провадить вона. — Рассел розповів нам твою історію, і це жахливо, Меллорі. Мені дуже шкода, що це сталося. Я розумію, що ти відчуваєш велику провину, велике горе. Але якщо не спрямуєш кудись ці почуття, якщо ти їх просто притлумлюватимеш… — Вона жестом вказала на малюнки по всій кімнаті. — Вони як пара під тиском, Меллорі. Шукатимуть тріщинки й знайдуть спосіб утекти.

— А як же всі інші малюнки? Жінка, яку душать?

— Абстрактне поняття, що стало буквальним, — каже Керолайн. — Можливо, горе або залежність. Мерт­ва хватка, якою наркотики вчепились у твоє тіло.

— А жінка, яку тягнуть через ліс?

— Може, це хтось, хто витяг тебе з небезпеки? Спонсор чи наставник? Наприклад, Рассел.

— Тоді чому він мене закопує?

— Він тебе не закопує, Меллорі. Він звільняє тебе. Викопує тебе з-під гори героїну й повертає в суспільство. І подивись на себе тепер!

Керолайн повертає тест-картку так, щоб я бачила результати. Усі п’ять смужок — індикатори ТГК, опіоїдів, кокаїну, амфетамінів і метамфітамінів — показують негативний результат.