Приховані малюнки

— Ні, зовсім ні.

Тобто, можливо, я могла б згадати, що він зняв штани, копирсався в шухляді з моєю білизною і казна-що робив у моєму ліжку перед тим, як я прийшла. Але який у тому був би сенс? У бідолашної Керолайн і так уже вигляд досить жалюгідний, та й Тед попросив вибачення. Не бачу сенсу все це розбурхувати. І точно не збираюся звільнятися через те, що сталося.

— Керолайн, присягаюсь, він і пальцем мене не торкнувся. І близько цього не було.

Вона глибоко зітхає.

— Цього літа Тедові виповнилось п’ятдесят три. Упевнена, що ти чула про кризу середнього віку в чоловіків. Вони починають піддавати сумніву всі свої рішення. А на додачу до всього його бізнес ледь животіє. Це б’є по його его. Цієї осені він сподівався найняти кількох нових людей, але це, виявляється, досить проблематично.

— Наскільки велика компанія?

Вона кидає на мене дивний погляд.

— Він хотів би, щоб у штаті було сорок людей, але на сьогоднішній день там усього лише Тед. Це фірма, яка складається з однієї людини.

Усього лише Тед? А мені здавалося, що він працює у великому хмарочосі Центр-Сіті, повному секретарш, крутих комп’ютерів і величезних скляних вікон із видом на площу Ріттенхаус.

— Він казав, що працює з Cracker Barrel. І з Yankee Candle. Великими компаніями.

— Він проводив із ними зустрічі, — пояснює Керолайн. — Тед ходить по різних компаніях і пропонує запускати й супроводжувати їхні сайти, консультувати їхню діяльність у сфері електронної торгівлі. Але важко зацікавити таких великих клієнтів, якщо ти працюєш сам-один.

— Він згадував співробітників. Хлопців з іменами Майк та Ед. Казав, що вони разом обідають.

— Авжеж, вони всі працюють в одному коворкінг-­центрі WeWork. В одному з тих офісів, де люди орендують столи на місяць. Бо Тедові треба мати електронну адресу в місті. Чимала частина його бізнесу полягає в тому, щоб справляти хороше враження. Здаватися важливішим, ніж ти є насправді. Це літо видалося дуже напруженим, і, схоже, минулої ночі ти бачила перші тріщини на фасаді.

У неї зривається голос, і я розумію, що жінка хвилюється не тільки за Теда, а й за їхній шлюб, за всю сім’ю. І я справді не уявляю, що їй сказати. Відчуваю полегшення, коли чую кроки Тедді, який спускається сходами. Керолайн сідає прямо й витирає очі серветкою.

Хлопчик заходить на кухню, тримаючи в руках айпад. Він водить пальцями по поверхні екрана, і той реагує гучними какофонічними вибухами.

— Привіт, Ведмежатку! Що це в тебе?

Він не відриває погляду від екрана.

— Мені дала його мама вчора ввечері. Раніше він був татів, а тепер — мій.

Малий бере пластиковий стаканчик і набирає воду з крана. Без жодних пояснень несе айпад і стаканчик у барліг.

— Тедді відпочиває від малювання, — пояснює Керолайн. — Через усю цю веремію ми вирішили, що йому не завадять якісь нові інтереси. А в App Store купа освітніх ресурсів. Математичні ігри, фонетичне читання, навіть іноземні мови. — Вона йде через кухню й відчиняє шафку над холодильником, куди Тедді не зможе дістати. — Я зібрала всі його олівці й фломастери і склала ось сюди. Тедді страшенно захопився айпадом, тож, думаю, він цього й не помітив.