Приховані малюнки

 

 

— Будь ласка, йди нагору. Прошу тебе. — На журнальному столику лежить USB-кабель, і я даю його Тедді. — Іди й заряди айпад у своїй спальні.

— Гаразд, круто.

Тедді бере айпад з кабелем і вибігає з барлога, наче поспішає скористатися чимось, раніше не дозволеним. Я чую, як його маленькі ніжки тупочуть нагору до спальні.

А потім чути, як відчиняються вхідні двері, як вони м’яко шурхотять, ковзаючи по кахляній підлозі. Я чую, як Керолайн говорить до Адріана, вітаючи його у себе вдома.

— А куди ви йдете вечеряти?

— Це справді гарна тапас-місцина, — каже він. — Там готують запаморочливі patatas bravas.

— М-м-м-м, а що це? — цікавиться Тед.

— Містере Максвелл, це найкраща картопля фрі, яку ви коли-небудь куштували, гарантую.

Розумію, що мені треба їх перехопити і якось підготувати до того, що я накоїла. Іду на кухню, і Керолайн саме запитує Адріана, чи не хоче він чогось випити. Шафка над холодильником і досі розкрита навстіж, її вміст викрадено, але Керолайн ще цього не помітила.

А Адріан такий вродливий, що в мене аж серце розривається. Хлопець ніби щойно вийшов із душу. Волосся трохи вологе, він стильно вдягнений у темні джинси й сліпучо-білу сорочку на ґудзиках. Ніхто не помічає, як я заходжу на кухню, аж поки я не озиваюсь.

— Дещо сталося.

Керолайн вражено дивиться на мене.

— Меллорі?

— Що це в тебе на руках? — запитує Тед.

Адріан поспішає до мене.

— Ти в порядку?

І я розумію, що він — моя остання надія.

Він єдиний, хто може мені повірити.