Приховані малюнки

— Двадцять місяців у зав’язці, — каже Тед. — Браво! Браво!

— Ми справді пишаємось тобою, — стверджує Керолайн. — Однак зрозуміло, що попереду ще багато роботи, чи не так?

І я не знаю, як відповісти.

Я згодна, що між малюнками Ані й моєю особистою історією існують якісь загадкові паралелі.

І так, я боролась із провалами в пам’яті, хибними спогадами та іншими наслідками наркотичної залежності.

Але в моєму котеджі є ще дванадцять малюнків, від яких смердить смертю, і відповідальність за них лежить тільки на одній людині.

— Це Аня намалювала. Не я.

— Аня — це уявний друг. Тедді знає, що вона вигадана. Він розуміє, що насправді її не існує.

— Тедді наляканий і розгублений, він повторює все, що ви йому втовкмачуєте. Я розумію, що ви, шановні, учились у шикарних школах і думаєте, що пізнали весь світ. Але ви помиляєтесь щодо цих малюнків, ви помиляєтесь щодо цього будинку і ви помиляєтесь щодо Тедді. У вас під носом відбувається якесь збіса феєричне лайно, а ви не хочете подивитися правді в очі!

На цей момент я кричу, бо вже не можу стримуватися, але Тед і Керолайн непохитні. Я бачу, що вони вже мене не слухають і вже готові піти.

— Я думаю, що ми маємо просто залишитися кожен при своїй думці, — каже мені Керолайн. — Може, вона привид, а може, — просто провина. Це не має значення, Меллорі. Головне те, що ти залишила нашого сина без догляду на чотири години, і я більше не довіряю тобі за ним наглядати.

Тед погоджується, що «мають відбутися зміни», а Керолайн каже, що варто вважати цей момент своєрідним роздоріжжям, можливістю поліпшити ситуацію для всіх.

І при цьому вони обоє такі позитивні, такі доброзичливі й приязні, що я одразу розумію, що мене звільняють.

20

Я не пробула в котеджі й десяти хвилин, як задзвонив телефон.

Це Рассел. Телефонує з якогось маленького мотелю на шосе 66, десь у пустелі між Лас-Вегасом і Ґранд-­Каньйоном. Зв’язок поганий, лінія тріщить і шкварчить.

— Квінн! Що сталося?

— Здається, я втратила роботу.

— Та ні, ти точно втратила роботу! Керолайн скинула мені фото твого божевільно-ідіотського мистецького проєкту. Що у вас там, у біса, коїться?

— У цьому будинку щось є, Расселе. Якась примара. Спочатку вона ганялася за Тедді, а тепер узялася за мене.