Приховані малюнки

 

— Цей чоловік тягне тіло Ані через ліс…

 

— Він бере лопату й копає яму.

 

— А потім закопує тіло.

— Отже, Аню задушив цей чоловік, — припускає Адріан.

— Не обов’язково.

— Він тягне її тіло. Він її закопує.

— Але історія починається вдень. А чоловік з’являється пізніше, коли вже стає темно.

Адріан знову починає переставляти малюнки, розкладає їх в іншій послідовності. Але я вже перепробувала всі можливі варіанти, і тільки в цьому прослідковується якась логіка.

Або ж іще чогось не вистачає. Так буває, коли складаєш пазл: уся картинка готова, але не вистачає трьох-чотирьох шматочків, якраз посередині, і в коробці їх теж немає.

Адріан розводить руками.

— Чому вона просто не пояснить нам усе? Кинь ти ті дурні малюнки, користуйся словами. «Так і так, мене звуть Румпельштільцхен. Мене вбив ерцгерцог». Чи хто там. Навіщо така таємничість?

Він просто дратується, але ж і в мене самої постійно крутилося в голові це запитання: чому Аня така таємнича? Замість того щоб використовувати Тедді для малювання картинок, чому не скористатися словами? Чому не написати листа? Хіба що… я пригадую всі оті односторонні розмови, які підслуховувала в спальні Тедді, всі оті перепитування й угадування, в які він грався впродовж тихої години.

— Тедді казав, що Аня смішно говорить. Він казав, що її важко зрозуміти. А що як вона не розмовляє англійською?

Адріан уже готовий відкинути цю ідею, однак дістає бібліотечну книжку «Вибрані твори Енн К. Барретт».

— Гаразд, трохи поміркуймо. Ми знаємо, що Енні приїхала з Європи після Другої світової війни. Можливо, вона не говорить англійською. Можливо, Барретт — це навіть несправжнє її ім’я. Можливо, це вестернізована версія чогось штибу Баришников, одне з тих довгих язиколомних східноєвропейських прізвищ. І сім’я змінила його, просто щоб не виділятися.

— Саме так, — я схиляюся до цієї версії. — Джордж писав, що вже давно жив у Сполучених Штатах. Він уже асимілювався. Він і диякон у церкві, і член міської ради. Аж раптом у Спрінґ-Брук із Богемії приїжджає його двоюрідна сестра. Вона — нагадування того, звідки він родом, тож чоловік її соромиться. Його лист у книжці дуже поблажливий, він постійно наголошує на її незначних досягненнях та легковажності.

Адріан клацає пальцями.