— Ось і пояснення про спіритичну дошку! Ти казала, що її відповіді були якоюсь тарабарщиною! Ти ще назвала їх кашею з літер. А що як вона писала іншою мовою?
Я пригадую той спіритичний сеанс — відчуття, що мене поховали в котеджі, як у склепі; тремтіння планшетки під кінчиками моїх пальців.
Я
Я
— Міці все записала, — кажу йому.
Ми йдемо через задній двір до будинку Міці. Я стукаю кісточками пальців у вхідні двері, але ніхто не відповідає. Тоді оминаємо будинок і підходимо до задніх дверей, як роблять її клієнти. Задні двері відчинені, й крізь сітчасту раму нам видно кухню, стіл із покриттям
— Ці монети високо цінуються колекціонерами й гарантовано зберігають свою вартість…
Я вигукую ім’я Міці, але мені навряд чи вдасться перекричати рекламу.
Адріан береться за ручку дверей, і ті виявляються відчиненими.
— Що ти думаєш?
— Я думаю, що Міці параноїчка і що в неї є пістолет. І якщо ми зненацька підкрадемося, то є шанс, що вона позносить нам голови.
— Але є також шанс, що з нею щось сталося. Може, посковзнулась у душі. Якщо літня людина не підходить до дверей, то треба з’ясувати чому.
Я знову стукаю, але відповіді так само немає.
— Прийдімо пізніше.
Але Адріан наполягає на тому, щоб відчинити двері й покликати її:
— Міці, з вами все гаразд?
Він заходить усередину — і що мені лишається робити? Уже повернуло на четверту годину, а день минає швидко. Якщо в Міці є інформація, яка може нам допомогти, то вона потрібна нам якомога швидше. Залишаю двері відчиненими й іду за хлопцем у будинок.
На кухні сморід. Запах такий, ніби давно не виносили сміття, а може, то смердить брудний посуд у раковині. На плиті стоїть сковорідка із застиглим свинячим жиром. Його поверхня помережана слідами маленьких лапок, і я не хочу думати про всіх тих шкідників, які живуть за стінами.
Іду за Адріаном у вітальню. Телевізор налаштований на канал
— Міці? Це Меллорі. Ви мене чуєте?