— Я детектив Бріґґс, а мій партнер — детектив Кор. Наш молодий колега з суцільним тату — це офіцер Дарновскі. Прошу вибачення за його ревність. У нас уже давненько не було трупів, тому всі так метушаться.
— Міці мертва?
— Боюсь, що так. Годину тому її знайшли діти. Отам, серед дерев. — Вона показує в бік лісу. — Ви б її звідси побачили, якби не заважали оці дерева.
— Що сталося?
— Почнімо з вашого імені. Хто ви, де живете, звідки знаєте Міці?
Я чітко вимовляю своє ім’я і показую водійські права, а потім вказую через двір на свій котедж. Пояснюю, що працюю на сім’ю, яка живе по сусідству.
— Тед і Керолайн Максвелли. Я їхня няня і живу там у гостьовому котеджі.
— Ви спали в котеджі минулої ночі?
— Я сплю там щоночі.
— Ви не чули чогось незвичайного? Якогось шуму?
— Ні, але я рано лягла спати. До того ж був сильний дощ — і це все, що я пам’ятаю. Через вітер і грозу я нічого не могла почути. А коли, на вашу думку, Міці…
Я не можу змусити себе сказати слово «померла». І досі не можу повірити, що Міці справді мертва.
— Ми тільки починаємо тут працювати, — каже Бріґґс. — Коли ви бачили її востаннє?
— Не вчора, а за день до того. У вівторок уранці. Вона приходила до мене в котедж приблизно об одинадцятій тридцять.
— Навіщо?
Мені ніяково говорити це вголос, але я принаймні кажу правду.
— Міці була медіумом. Мала теорію, що в моєму котеджі живуть привиди. Тому вона принесла свою спіритичну дошку — таку, як дошка Уїджі, — і ми спробували встановити контакт.
Схоже, Бріґґс здивована.
— І це спрацювало?
— Не впевнена. Ми отримали кілька літер, але вони не мають якогось сенсу.