Приховані малюнки

Усе ще немає відповіді.

— Може, вона ненадовго вийшла, — каже Адріан.

І залишила двері відчиненими? Тільки не Міці. Іду вглиб будинку й перевіряю ванну кімнату — нічого. Нарешті підходжу до дверей спальні Міці. Кілька разів стукаю, називаючи її ім’я, і врешті відчиняю.

У спальні штори запнуті, ліжко не застелене, на підлозі — розкиданий одяг. Повітря кисле й сперте, і я боюсь до чогось доторкатися. Двері вдаряються об плетений кошик для сміття, той перекидає миску, вона падає на бік і з неї вивалюються пожмакані серветки.

— Щось є? — запитує Адріан.

Я стаю на коліна і про всяк випадок зазираю під ліжко.

Брудна білизна є, Міці немає.

— Її тут нема.

Коли я підводжусь, на очі потрапляє стільниця тумбочки Міці. Крім лампи й телефона, бачу жменю ватяних кульок, пляшечку спирту й шматок латексного джгута.

— Що це? — запитує Адріан.

— Не знаю. Мабуть, нічого. Нам треба йти.

Ми повертаємось у вітальню, і Адріан знаходить на дивані блокнот, запханий під важку спіритичну дошку.

— Це він, — кажу йому.

Гортаю списки покупок і справ і добираюсь до останньої використаної сторінки — її записів під час сеансу. Вириваю з блокнота цей листок і показую Адріанові.

 

У школі я вивчала іспанську мову, а ще в мене були друзі, які студіювали французьку й китайську, але ці слова не схожі на жодну мову, з якою я стикалась.

— Ім’я Аня звучить по-російськи, — каже Адріан. — Але я впевнений, що це не російська мова.

Дістаю телефон і ґуґлю IGENXO, просто щоб переконатись — і це, мабуть, уперше я ґуґлю фразу, яка не дає жодного результату.

— Якщо ґуґл цього не знає, значить, це точно не слово.

— Може, якась криптограма, — припускає Адріан. — Одна з тих головоломок, де кожна літера замінюється іншою буквою.