Софія підозріливо дивиться на мене. Жінка так гарно вбрана й ідеально зачесана, що я не уявляю, як би вона зронила хоч краплю поту за останні років так із тридцять. А ось Ігнасіо дарує мені дружню усмішку.
— Ти, мабуть, дуже віддана спорту, коли бігаєш у таку парню!
— Меллорі бігає на довгі дистанції в Пен Стейт, — пояснює Адріан. — Вона членкиня жіночої збірної з бігу.
І я знічуюсь від цієї брехні, бо вже про неї геть забула. Якби ми були з Адріаном самі, я б усе чесно розповіла й попросила б вибачення, але зараз нічого не можу сказати — не тоді, коли обоє його батьків дивляться на мене.
— Я впевнений, що ти прудкіша за мого сина, — каже Ігнасіо. — Йому треба цілий день, щоб постригти два задніх подвір’я! — Потім він розкотисто регоче над своїм жартом, тимчасом як Адріан збентежено переступає з ноги на ногу.
— Це гумор ландшафтників. Батько вважає себе стендап-коміком.
Ігнасіо шкіриться:
— Це смішно, бо це правда!
Софія міряє мене поглядом, і я впевнена, що жінка бачить мене наскрізь.
— А на якому ти курсі?
— На старшому. Майже закінчила.
— Я теж! — каже Адріан. — Я навчаюсь у Ратґерсі[17], у Нью-Брансвіку, на інженера. А яка в тебе спеціальність?
А я уявлення не маю, як відповісти на це запитання. Усі мої плани на вищу освіту були пов’язані виключно з тренерами, скаутами й фінансуванням за Розділом IX[18]. Я ніколи не задумувалась над тим, що насправді могла б вивчати. Бізнес? Право? Біологію? Жоден із цих варіантів не здається реалістичним… але зараз я дуже довго тягну з відповіддю, а вони всі дивляться на мене, тож мушу щось сказати, хоч що-небудь…
— Навчання, — кажу їм.
У Софії скептичний вигляд.
— Ти маєш на увазі освіту?
Вона вимовляє це слово повільно:
— Так. Для маленьких дітей.
— Початкова освіта?
— Точно.