Адріан у захваті.
— Моя мама викладає в четвертому класі! У неї теж освіта була профільним предметом!
— Справді? — Добре, що в мене обличчя розпашіле після бігу, бо відчуваю, як воно починає горіти.
— Це найшляхетніша професія, — каже Ігнасіо. — Ти зробила чудовий вибір, Меллорі.
У цей момент я відчайдушно намагаюсь змінити тему, щоб сказати що-небудь —
— У вас чудові квіти, — нарешті знаходжу. — Я щодня бігаю повз ваш будинок, щоб на них подивитися.
— Тоді запитання на мільйон доларів, — каже у відповідь Ігнасіо. — Яка твоя улюблена?
Адріан пояснює, що це гра, в яку його батьки грають із гостями.
— Ідея в тому, що твоя улюблена квітка щось каже про твою особистість. Як гороскоп.
— Вони всі такі гарні, — кажу я.
Але Софія не дає мені уникнути відповіді:
— Ти маєш вибрати якусь. Яка тобі подобається найбільше?
Тож я вказую на помаранчеві квіти, які нещодавно з’явилися, ті, що ростуть на шпалері.
— Я не знаю назви, але вони нагадують мені маленькі помаранчеві дорожні конуси.
— Кампсис укорінливий, — каже Адріан.
Схоже, Ігнасіо в захваті.
— Ніхто ніколи не вибирає кампсис укорінливий! Це чудова квітка, дуже різнобічна й не потребує особливого догляду. Дайте їй трохи сонця і води, краплю уваги — і вона подбає про себе. Дуже незалежна.
— Але ж і своєрідний бур’ян, — додає Софія. — Важкувато контролювати.
— Це називається живучість! — каже Ігнасіо. — Це добре.
Адріан кидає в мій бік роздратовантий погляд, — мовляв, бачиш, із чим я маю миритися? — а його мати нагадує, що вони дуже запізнюються і їм треба йти. Тож ми поспіхом кажемо одне одному «до побачення» й «приємно познайомитись», і я рушаю далі додому.