Приховані малюнки

За кілька секунд мене обганяє чорний BMW, й Ігнасіо дає гудок, тимчасом як Софія дивиться прямо перед собою. Адріан махає мені в заднє вікно, і я раптом уявляю його маленьким хлопчиком, який подорожує з батьками на задньому сидінні автомобіля, катається на велосипеді цими тінистими тротуарами, вважаючи ці чудові, обсаджені деревами вулиці своїми за правом народження. І думаю, що його дитинство було ідеальним, що він прожив життя, ні про що не жалкуючи.

Якось так сталося, що я дожила до двадцяти одного року, а справжнього хлопця в мене ніколи не було. Тобто я мала стосунки з чоловіками — коли ти більш-менш нормальна на вигляд жінка, залежна від наркотиків, то в тебе завжди є в запасі один надійний спосіб отримати більше зілля, — але нічого, що нагадувало б традиційні стосунки, у мене ніколи не було.

Але у версії мого життя, вибудуваній за фільмами каналу Hallmark — в якійсь альтернативній реальності, де я виросла в Спрінґ-Бруці, вихована добрими заможними високоосвіченими батьками — такими, як Тед і Керолайн, — моїм ідеальним хлопцем мав би бути хтось дуже схожий на Адріана. Він і розумний, і веселий, і роботящий. І ось, ідучи додому, я починаю подумки рахувати, намагаючись визначити, коли минуть два повні тижні й він знову повернеться на роботу в обійстя Максвеллів.

@@@

У Спрінґ-Бруці багато маленьких дітей, але мені так і не вдалося познайомити Тедді з кимось із них. У кінці нашого кварталу є великий гральний майданчик, де повно гойдалок, каруселей і п’ятирічних галасливих дітей, але Тедді знати їх не хоче.

Одного понеділкового ранку ми сидимо на парковій лавці й спостерігаємо за групою маленьких хлопчиків, які спускають свої іграшкові машинки Hot Wheels із гірки. Я пропоную Тедді піти й погратися з ними, але він каже:

— У мене немає машинок Hot Wheels.

— Попроси їх поділитися.

— Я не хочу ділитися.

Він сидить на лавці біля мене, згорблений і дуже сердитий.

— Тедді, будь ласка.

— Я гратимусь із тобою. Не з ними.

— Тобі потрібні друзі твого віку. За два місяці ти йдеш до школи.

Але його неможливо переконати. Решту цього ранку ми сидимо вдома, граючись у леґо, потім він обідає і йде нагору на тиху годину. Я знаю, що у вільний час маю прибрати на кухні, але мені важко зібратись із силами. Я погано спала минулої ночі — феєрверк з нагоди Четвертого липня тривав допізна, — до того ж суперечка із Тедді й досі викликала в мене відчуття поразки.

Я вирішую прилягти на диван на кілька хвилин — і наступне, що пам’ятаю, — це Тедді, який трясе мене, щоб розбудити.

— Ми можемо зараз поплавати?

Я сідаю і помічаю, що світло в кімнаті змінилося. Уже майже третя година дня.

— Так, звичайно, захопи свої плавки.

Він тицяє мені в руки малюнок і вибігає з кімнати. Це той самий темний і непролазний ліс, що й на попередньому малюнку… Тільки цього разу чоловік лопатою сипле землю у велику яму, на дні якої лежить скорчене тіло Ані.

Тедді повертається в барліг, одягнений у плавки.