- Розумію, розумію, службова таємниця. Але я радий. Така оперативність, можна тільки позаздрити. Я навіть не
вірив, що ваша служба така оперативна. Ви гідні похвали.
- Стараємось! - весело гукнув Джо.
- Гм-гм... - І в очах професора знову майнула тінь тривоги, але він миттю її погасив. - Тепер я з повагою буду
ставитись до вашої служби. Бо раніше...
- ...ви ставились до неї дещо легковажно, - закінчив за нього детектив. - А це не зовсім безпечно - легковажно
ставитись до нашої служби, містере Гофф!
- Не розумію, що ви хочете цим сказати?
- Лише те, що сказав: не варто ставитись легковажно до нашої служби. Але все це деталі, професоре, головне,
що знайдено годинник, і я нарешті зможу сьогодні добряче виспатись.
- Вмираю від нетерпіння швидше на нього подивитись.
- Ми теж, містере Гофф, - розплився в посмішці детектив. - Але в мене особисто геть пересохло в горлі, тож я
хотів би...
- Ах, даруйте, - заметушився професор. - Так зрадів почутій новині, що геть забув вас хоч би на чашечку кави
запросити. Ах, ах!.. Нікудишній я господар. Гості потерпають від спраги, а я частую їх балачками. Прошу, прошу
відвідати мою скромну віллу. Часу в мене, щоправда, обмаль - лекції, але хвилин двадцять зумію викроїти, а цього
досить. Чи не так, дорогі мої гості?
Кларнес кивнув.
- Тоді прошу. - І рукою, в якій були затиснені айстри, професор показав на віллу: - Моя скромна оселя до ваших
послуг. Прошу.