- Якщо бажаєте, дам адресу фірми: на ваше замовлення виготовлять точнісінько такого.
- Дякую, професоре, я неодмінно скористаюся вашою люб’язністю.
Відсунулася стіна з полицями та сувенірами, і до кабінету зайшов маленький робот, несучи поперед себе тацю,
на якій стояли три чашечки, кавник і плеската пляшка коньяку.
- А ось і я, кеп! - дзвінко вигукнув робот-хлопчик.
- Ах ти ж пустунчику мій! - ласкаво, майже з батьківськими інтонаціями у голосі вигукнув ван Гофф.
- Карл ван Гофф захотів кави з коньяком, я й приніс йому каву з коньяком, - дзвінко, по-дитячому вигукнув
робот. - Ах, який радий буде професор Карл ван Гофф, п’ючи каву з коньяком!
Професор посміхнувся.
- Мій Хлопчик трохи балакучий і любить потеревенити, але то нічого. Принаймні з ним ніколи не нудно.
Робот поставив усе принесене на столик, розлив у чашки ароматну каву, хлюпнув коньяку в кожну чашку і, наче
офіціант, застиг за спиною у свого господаря.
- Дякую, Хлопчику. - Професор узяв чашку, запрошуючи гостей:-Сміливіше, джентльмени. Кава і коньяк -
пречудові! - Помітивши, що Джо поглядає на робота, пояснив: - Він завжди стоїть за моєю спиною. Хлопчик дуже
любить мене і готовий виконати будь-які мої забаганки... Чи не так, Хлопчику?
- О, так, так! Я дуже люблю професора Карла ван Гоффа і виконую будь-які його забаганки, - трохи аж
придуркувато вигукнув маленький робот. - Ах, ах, як я люблю професора Карла ван Гоффа! Він найкращий у світі
професор!
Господар, показуючи штучні зуби, широко посміхнувся, явно задоволений базіканням робота.
- Якщо мене науковий світ не дуже визнає, то хоч робот вважає найкращим у світі професором. - І ван Гофф