повернувся до Хлопчика: - А ти ким станеш, як виростеш, мій юний друже?
- Тільки професором! - ставши струнко, вигукнув маленький робот. - Я буду таким професором, як Карл ван
Гофф!
Джо потягнувся рукою до мочки свого вуха - певно, йому вже почало набридати просторікування робота.
Кларнес схилився над чашкою. Джо мовчав.
- Взагалі, я захоплений вами, - п’ючи каву, ліниво цідив господар. - Знайти викрадений годинник у такому місті,
як наше?! І так швидко! Аж не віриться, джентльмени... - Професор вже відверто насмішкувато дивився на
детективів. - І коли я зможу оглянути годинник? Все ж цікаво. Такий винахід!
- Хоч зараз. -Джо допив каву і відсунув від себе чашку. - Ні, ні, досить, - відповів він, побачивши, що рука
професора потяглася до кавника. - До речі, де у вас спальня?
Професор похлинувся кавою, закашлявся.
- Даруйте, - акуратно витер хусткою губи. - А чому вас цікавить моя спальня? Вона у мене засекречена, - кивнув
на стіну, - там...
- А тому й цікавить, що там... - Детектив повільно тягнув слова, пильно спостерігаючи за виразом обличчя
професора, - там у вас, як я гадаю... Ні, я переконаний, що саме там і стоїть зараз годинник з привидом. Так, так,
той, що цієї ночі був викрадений з вілли “Двох щасливців”. Чи не так, професоре?
Професор допив каву, акуратно витер губи, кинув паперову хустку роботу (той, спіймавши її на льоту, засунув
собі кудись у щілину, що слугувала йому, певно, за кишеню) і досить спокійно сказав:
- О так, ви правду кажете, приватний детективе. Годинник з привидом і справді у мене в спальні. То й що? А
може, я купив його в Майкла Джексона?