- Зайдемо? - Джо безневинно дивився на Х’ю. - Хоч і клопоту чимало, але ж так хочеться випити кави.
- Незручно якось, - ніби аж знітився інспектор. - Непрохані...
- Ах, що за дрібниці! - обурився професор. - Я живу сам, тому завжди радий гостям, які, на жаль, рідко
відвідують мене. Прошу, прошу. Моя вілла до ваших послуг. Це ж просто здорово, що ви знайшли годинник. Така
радість! Винахід Стівенса не зникне, він збагатить нашу науку.
Господар, чемно пропускаючи гостей, швидко окинув оком подвір’я вілли і заспокоївся, ніде нічого підозрілого
не виявивши.
- Прошу, прошу... - непомітно зачинив за собою вхідні двері на ключ, а ключ поклав собі до кишені...
XXVI
Крутими і рипучими дерев’яними східцями піднялися на другий поверх, в кабінет господаря.
- Прошу сідати! Ні, ні, прошу сюди. Тут вам буде зручніше й затишніше. Почувайтесь, як удома.
- У вас, професоре, затишно і зручно, - сказав Кларнес, не без цікавості розглядаючи кабінет господаря. -
Скільки всіляких див та оригінальних речей!
- То все результати моїх колишніх поїздок.
Кабінет - просторий і невисокий, стіни і стеля майстерно оздоблені під червоне дерево. Всюди, де не було вікон
чи дверей, - полиці з книгами, між ними висіли на стінах старовинні рушниці, пістолі, шаблі, оленячі роги, луки,
маски, бумеранги... І фотографії термітників в африканських саванах. Все уміло скомпоноване і розміщене так, що
хотілося розглядати й розглядати чи хоча б доторкнутись до якогось сувеніра.
А зі стелі звисали канати ліан, по кутках стояли химерно вигнуті, покручені стовбури, дебелі пні.
Професор всадовив гостей у м’які крісла біля маленького столика, сам сів, але відразу ж і схопився.