цього і в думках не можна припустити.
Джордж скреготнув зубами.
- А той маніяк і вбивця так і буде безкарно чинити своє? І все йому сходитиме з рук?
- Два віки він уже не житиме, а перший, здається, вже завершує, - відмахнувся Кларнес.
- Але цей дідуган ще встигне завдати своїм ближнім чимало горя.
- Ах, все це емоції, емоції, - з досадою вигукнув інспектор. - Іноді доводиться йти на компроміс.
- Із своєю совістю?
- Тоді бийся головою об стіну, яка, до речі, непробивна- зітхнув інспектор. - Тільки це заняття, по-моєму, не з
приємних. Не кажучи вже про вигоду від нього, що дорівнює нулю.
- Але ж у нас найдемократичніше, найсправедливіше і найвільніше у світі суспільство! Найгуманніше!
Принаймні так нам щодня і щогодини втовкмачують у голови!
- Джо, не будь наївним хлопчиком, - перебив його Кларнес. - Деякі речі треба сприймати такими, якими вони є.
- Ти маєш рацію, - Джордж похилив голову. - Я й справді ще наївний хлопчик, хоч і розміняв п’ятий десяток.
Але все ще вірю, що в нас і справді може бути - хоч колись - справедливість!
- Будемо в це вірити, - в голосі Кларнеса відчувався скептицизм. - Зрештою, людина доки живе, доти й вірить. А
про того... маніяка і вбивцю - забудь. Просто для тебе він більше не існує, та й все одно ти його не дістанеш. Руки
короткі, вибач за відвертість. Він існує лише для Політичної, яка будь-кого відправить на той світ, аби вберегти
такого дорогоцінного для них працівника. Ван Гофф один з найбільших - підпільних звичайно, - спеціалістів
Політичної служби з промивання мозку.
Джо здивовано глянув на нього.