Джордж, який було присів у крісло, відразу ж і схопився.
- Джо... - Дженні ласкаво поклала йому руку на плече. - Заспокойся і - сядь, сядь... (Джордж механічно
опустився на стілець). От і добре. Хіба ти не розумієш, любий мій, що в містера Кларнеса не було іншого виходу?
- Як добре, як прекрасно мати таку розумну дружину! - вигукнув Кларнес. - Я радий за тебе, Джо.
Дженні гладила руку Джорджа.
- От і добре, от і добре. Містер Кларнес зла тобі не бажає, мій любий. А ти справді більше не будеш цікавитись
смертю моєї сестри, бо інакше...
- Що - інакше? - хрипло запитав Джордж.
- Інакше... - Дженні благально глянула на Кларнеса. - Що ж інакше, містере Кларнес? Відчуваю, що нас
чекатиме в такому випадку, а ось слів не доберу.
- А ось що може трапитись, - озвався Кларнес. - Першої Дженні ти, Джо, уже не воскресиш, а другу Дженні,
якщо не послухаєшся, ризикуєш теж утратити назавжди.
Джордж схопив Дженні за руку і притягнув її до себе.
- Ні, ні! Цієї Дженні я не віддам нікому! Я шукав її половину свого життя і втрачати не збираюся!
- От і добре, - Кларнес полегшено перевів подих. - Я це знав і тому від твого імені дав тим джентльменам
гарантію, що ти більше не будеш цікавитись причинами загибелі Дженні Стівенс. - До Дженні: - Мила леді,
приготуйте нам обіцяну каву без цукру.
Дженні пташкою метнулась на кухню. Кларнес провів її поглядом і повернувся до детектива.
- Заради такого щастя, яке само прийшло до тебе в новорічну ніч, - заговорив він по хвилі, - я на твоєму місці
теж погодився б на будь-які умови! Втратити Дженні через якогось там старого, хоч і омолодженого діда... ні,