Ти можеш це зробити. Але того ж дня тебе буде знищено. І твою Дженні. Це в кращому випадку. Ви просто
загинете під час випадкової авіакатастрофи чи, зрештою, накладете на себе руки. Так буде потім сказано. В
гіршому - ви станете пацієнтами професора ван Гоффа. А він уже постарається щоб із вас видресирували живих
роботів або безтурботних кретинів.
- Мовчи! - крикнув Джордж.
До кімнати зайшла усміхнена Дженні, несучи на невеличкій таці три чашечки кави і три склянки з холодною
водою. Вона була така щаслива, що Джо, глянувши на її лице, на її усмішку, вмить відтанув душею. І подумав, що
Дженні - то єдиний його скарб у житті, і треба все зробити, щоб його не втратити, бо навіщо тоді жити?
- Прошу... - Дженні поставила перед ними по склянці холодної води і по чашечці гарячої кави. - Замовляли каву
по-бразільському, починайте із склянки холодної води. І даруйте, містере Кларнес, що більше не маю чим вас
пригостити.
- Так вип’ємо ж цю прекрасну каву за те, що я знову не мільйонер, а проста, звичайна людина, - реготнув
Кларнес. - Це так... гм-гм... прекрасно бути бідним.
Джордж насупився, і Кларнес, аби зам’яти свою нетактовність, сьорбнув кави й обпікся.
- А-а... диявол! - і відразу ж сьорбнув холодної води. - О, з водою прекрасно. Напій просто чудовий.
- Кава чи вода? - уточнила Дженні.
- Все, все, місіс Лі. - Кларнес вже знову був надміру балакучим і веселим. - До речі, я назвав вас місіс Лі, але не
знаю, чи ви вже оформили свій шлюб?
Дженні почервоніла і, схопившись, увімкнула телестіну.
- Згадала! Зараз починається передача “Новини науки і техніки”, - замість відповіді сказала вона. - Давайте