- Нарешті!.. - вигукнув він, побачивши Дженні і Джорджа. - Вони прогулюються собі, як ті молодята, а ти їх тут
чекай! І взагалі - скільки мені тут стовбичити? Відчиняйте швидше свою неприступну фортецю серед океану
житейських бур та зустрічайте гостя!
- Джо... - розгублено шепнула Дженні. - У нас немає чим пригостити містера Кларнеса. Залишилося лише кілька
грамів кави. Але без цукру. Просто жах, я в розпачі!
- От і будемо пригощати містера Кларнеса кавою без цукру, - безтурботно вигукнув Джо. - Тим більше що в
інспектора і так життя солодке, то для чого йому ще й цукор? Щоб цукрову хворобу наживати?
- Найточніша інформація про моє життя! - весело вигукнув Кларнес. - Та відчиняйте свою фортецю, маю вам
дещо показати, поки будете мене пригощати кавою без цукру.
Піднялися на веранду, Джо встромив палець в щілину дактилоскопічного замка, двері відчинилися, і вони
зайшли.
- Ах, якби ви тільки знали, які я два папірці захопив із собою! - вигукував надміру бадьорий інспектор. - А
каву... каву я, до речі, п’ю тільки без цукру. І не забудьте: по-бразільському. Спершу склянка холодної води, а вже
потім чашечка кави. (Дженні метнулась на кухню). Постривай, господине! Будь і ти свідком благородного... кгм-
кгм... вчинку Х’юлетта Кларнеса. Ні, ні, я не зможу втерпіти, доки готуватиметься кава. Витягую два папірці зараз.
З цими словами Кларнес дістав із кишені своєї куртки два папірці й урочисто поклав їх на стіл.
- Не чую вигуків захоплення, Джо і Дженні!
- Я радий, що ти сьогодні в доброму гуморі, - сказав Джо. - Тобі цьогос досить?
- І на тім спасибі, - розкланявся Кларнес. - Значить, так. Перший папірець - то... - оглянувся. - Але чому це в
такий історичний момент я не бачу тут представників радіо і телебачення? Хоча б одного фотокореспондента