прислала яка-небудь газета.
- Облиш, Х’ю, - невдоволено сказав Джо. - Я не маю жодних підстав поділяти твій оптимізм.
- Зараз ти їх матимеш! - інспектор збуджено потер руки. - Значить, так. Перший папірець - це копія чека про
сплату адміністрації цирку “Ілюзіон” компенсації в сумі один мільйон доларів за знищений тобою годинник
“Привид Дженні”. (Дженні, охнувши, опустилась на стілець, і з очей її закапали сльози. Розмазуючи їх по лицю,
вона навіть зробила спробу посміхнутися. А Джо й не ворухнувся, стояв, схрестивши руки на грудях). Не чую
захоплених вигуків, - торохтів Х’ю, і тільки тепер Джо збагнув, що бадьорість в інспектора вимушена, роблена. - Я
повернув їм той мільйон, який у них взяв... - він нарешті вмовк, обличчя його зробилося втомленим і постарілим. -
Отже, можете мене привітати. Віднині я більше не мільйонер. Трохи побув ним, і досить. Не вийшло з мене
постійного члена клубу “1000000”. І дідько з ним! - вигукнув він уже сердито. - Нелегко було втрачати мільйон,
але іншим способом врятувати тебе, білий королю детективу, було неможливо. А це... папірець про твоє
звільнення із зони ув’язнення. Одержавши свій мільйон, адміністрація “Ілюзіону” забрала із суду свій позов. Але,
сам розумієш, домогтися перегляду твоєї справи було не так просто. Посприяли знайомі джентльмени із
Політичної...
Джордж гостро глянув на Кларнеса, руки його, схрещені, до того на грудях, різко опустилися вниз.
- Джентльмени із Політичної за так послуг не роблять.
- Правильно, - охоче погодився Кларнес. - Тому довелося їм дещо пообіцяти. Ну, наприклад, що ти... тільки
тримай, будь ласка, себе в руках і рукам тим волі не давай! - застережливо вигукнув Х’ю. - А пообіцяв я від твого,
звичайно, імені, що ти нарешті даси спокій їхньому ван Ґоффу і що взагалі більше не будеш цікавитись
обставинами загибелі Дженні Стівенс.