днів, проведених у лікарні. Ще й п’ять тисяч зосталося. Рівно стільки, скільки треба було заплатити адміністрації
міської в’язниці за самовільний вихід в’язня номер 3542475 із зони ув’язнення. Роздавши гроші, Дженні вивернула
гаманець і розгублено посміхнулася.
- Оце і все, Джо. Доведеться писати ще один роман. “Золота клітка для папуги” нас із тобою не озолотила. Хоча,
- вигукнула крізь сльози, - вона викупила тебе з лікарняної неволі. А це вже щось та значить.
Платити за повітряне таксі не було чим, додому пішли пішки. День видався сонячний, теплий, морозець тільки
злегка пощипував щоки. Дженні не йшла, а вистрибувала, пориваючись уперед, запрошуючи й Джо “пробігтися,
бо такий же гарний деньочок. Коли ще такий випаде?..” Джо й сам думав про ту мить, коли до нього прибудуть два
веселі полісмени Том і Боб, аби надіти йому на пришиту руку металевий браслет, щоб він, в’язень номер 3542475,
відсиджував у своїй зоні ще 9 років і 10 місяців. До всього ж його лютий ворог професор Карл ван Гофф на волі.
Щоправда, його арештувала Політична служба, але Джо був певний, що це лише маневр. Під виглядом арешту
джентльмени з Політичної просто врятують свого агента, котрий занадто вже розперезався і чинить у себе на віллі,
що хоче, як у своєму власному князівстві. Арештувала, щоб Кримінальна служба, бува, не запроторила по-
справжньому до в’язниці. І кривить губи старий лис, що приватному детективу так і не вдалося схопити його за
хвоста, а на справі про загибель Дженні Стівенс в авіакатастрофі доведеться поставити крапку. Ось ці думки й не
давали спокою Джорджу Лі. А день був сонячний, а молодий морозець грайливо пощипував за щоки, а Дженні так
дзвінко сміялась, що хотілося забути про все на світі, про всі несправедливости і завжди чути біля себе її миле
щебетання...
XXV
У дворі вілли стояв птахоліт із літерами “КС” на борту, а біля нього нетерпляче походжав Х’юлетт Кларнес.