– Скільки вже часу ви не їли?
Я знизав плечима. Лікар обмінявся поглядом з Ізабеллою.
– Особливих підстав для тривоги немає, але вам треба буде прийти в мою консультацію завтра надвечір.
– Боюся, це неможливо, лікарю, – сказав я.
– Він прийде, – запевнила Ізабелла.
– А поки що я рекомендував би вам з’їсти чогось гарячого, спочатку бульйону, а потім чогось твердого; раджу пити багато води, але не вживати ні кави, ані будь-яких збудливих напоїв, насамперед вам треба як слід відпочити. Ви являєте собою класичну картину виснаження та зневоднення й початку анемії.
Ізабелла зітхнула.
– Це пусте, – наважився заперечити я.
Лікар подивився на мене із сумнівом і підвівся.
– Завтра я чекаю вас у своїй консультації о четвертій годині. Тут у мене немає ані інструментів, ані умов, щоб оглянути вас ретельніше.
Він закрив свою валізку й попрощався зі мною чемним поклоном. Ізабелла провела його до дверей, і я чув, як вони розмовляли хвилини зо дві на сходовому майданчику. Я знову вдягся й чекав, як добрий пацієнт, сидячи на ліжку. Я почув, як двері зачинилися й лікар став спускатися сходами. Я знав, що Ізабелла стоїть у передпокої, вирішивши зачекати секунду, перш ніж увійти до спальні. Коли нарешті вона увійшла, я зустрів її усмішкою.
– Я зготую вам щось поїсти.
– У мене нема апетиту.
– Це мене не цікавить. Ви поїсте, а потім я виведу вас прогулятися на повітрі. І жодних заперечень.
Ізабелла приготувала мені бульйон, куди я накидав шматочків хліба й, зробивши над собою неабияке зусилля, випив, удаючи, ніби мені дуже смачно, хоч у мене було таке відчуття, ніби я ковтаю воду з камінцями. Я з’їв усе, що було в мисці, і показав порожню посудину Ізабеллі, що чатувала біля мене, наче сержант, поки я їв. Потім вона повела мене в спальню й знайшла там у шафі пальто. Обгорнула мені шию шарфом, наділа рукавиці й підштовхнула мене до дверей. Коли ми вийшли на вулицю, віяв холодний вітер, але надвечірнє сонце ще висіло над обрієм, забарвлюючи вулиці в колір бурштину.
– Ми як двоє наречених, – сказав я.
– Дуже мило з вашого боку.
Ми дійшли до парку Сьюдадела й заглибилися в гущавину дерев, під навіс із гілля. Дійшли до водограю з великим басейном і сіли біля нього на лаву.
– Дякую, – промурмотів я.
Ізабелла не відповіла.
ebooksa