– Я не запитав у тебе, як тобі ведеться, – промовив я.
– Нічого особливого.
– А все ж таки?
– Мої батьки перебувають на сьомому небі від щастя, відколи я повернулася. Сказали, що ви дуже добре вплинули на мене. Якби вони знали… Але мої стосунки з ними й справді стали кращими. Щоправда, я бачу їх не так багато. Майже весь час перебуваю в книгарні.
– А Семпере? Як він пережив смерть батька?
– Не вельми добре.
– А як ставишся до нього ти?
– Він гарний чоловік, – сказала вона.
Ізабелла довго мовчала, сидячи з опущеною головою.
– Він попросив, щоб я вийшла за нього заміж, – сказала вона. – Два дні тому в «Чотирьох котах».
Я подивився на її профіль, спокійний і вже позбавлений тієї дитячої невинності, яку мені так подобалося бачити в ній і якої там, либонь, ніколи не було.
– А ти? – запитав я нарешті.
– Я сказала йому, що подумаю.
– І будеш думати?
Погляд Ізабелли губився на дні басейну.
– Він сказав мені, що хоче створити родину, мати дітей… що ми житимемо на поверсі над книгарнею, що в нас усе буде гаразд, попри ті борги, яких наробив сеньйор Семпере.
– Ти, власне, ще молода…
Вона обернула голову й подивилася мені у вічі.
– Ти його кохаєш?
Вона усміхнулася з незглибимим смутком.
ebooksa