Гра янгола

– Ні, я живу в тому будинку на правах наймача.

– І що ви хочете знати, сеньйоре Мартін?

– Я хотів би знати, якщо це можливо, за яких обставин будинок перейшов у власність Іспанського колоніального банку, і здобути якусь інформацію про давнього власника.

– Дон Дієґо Марласка, – промурмотів адвокат. – Чи можу я довідатися про природу вашого інтересу?

– Казуїстика. Нещодавно, наводячи в домі лад, я знайшов деякі статті, що їх, думаю, написав він.

Адвокат насупив брови.

– Статті.

– Книжку. Або, точніше кажучи, рукопис.

– Сеньйор Марласка був великим любителем літератури. Зокрема, він був автором численних трактатів із права, а також писав книжки на історичні та інші теми. Він був великим ерудитом. І великою людиною, хоча наприкінці його життя деякі особи намагалися зіпсувати йому репутацію.

Адвокат помітив вираз подиву на моєму обличчі.

– Я бачу, ви не знайомі з обставинами смерті сеньйора Марласки.

– Боюся, що ні.

Валера зітхнув, ніби вагаючись, говорити йому далі чи ні.

– А ви не станете писати ані про це, ані про Ірен Сабіно?

– Ні.

– Я можу покластися на ваше слово?

Я кивнув головою.

Валера стенув плечима.

– Проте навряд чи я зможу розповісти вам більше, аніж про це говорили в той час, – сказав він, більше звертаючись до самого себе, аніж до мене.

Адвокат подивився коротким поглядом на портрет батька, а тоді перевів його на мене.