Гра янгола

– Дієґо Марласка був компаньйоном і найкращим другом мого батька. Вони вдвох заснували цю контору. Сеньйор Марласка був блискучим чоловіком. На жаль, він був також чоловіком із дуже складним характером і западав у тривалі періоди меланхолії. Дійшло до того, що мій батько й сеньйор Марласка вирішили порвати стосунки. Сеньйор Марласка закинув адвокатську практику, щоб віддатися своєму головному покликанню – літературі. Кажуть, ніби всі адвокати таємно прагнуть відмовитися від своєї професії й стати письменниками…

– …поки не порівняють заробітки.

– Річ у тому, що дон Дієґо заприятелював з актрисою, яка мала певну популярність у ті часи, Ірен Сабіно, для якої він хотів написати драматичну комедію. Не більше. Сеньйор Марласка був кабальєро й ніколи не зраджував свою дружину, але ж ви знаєте людей. Почалися пліткування. Чутки й ревнощі. Пішла поголоска, ніби дон Дієґо має позашлюбний роман з Ірен Сабіно. Його дружина ніколи йому цього не простила, і шлюб розпався. Розбитий горем сеньйор Марласка купив будинок із вежею й переселився туди. Та, на жаль, він не встиг там прожити й року, бо помер унаслідок нещасливого випадку.

– Якого саме?

– Сеньйор Марласка втопився. Справжня трагедія.

Валера опустив очі й глибоко зітхнув.

– А чутки?

– Лихі язики пліткували, ніби сеньйор Марласка заподіяв собі смерть через невдале кохання до Ірен Сабіно.

– І це правда?

Валера зняв окуляри й потер собі очі.

– Якщо хочете, щоб я вам сказав правду, то я не знаю. Не знаю й не хочу знати. Минуле нехай залишиться в минулому.

– А що сталося з Ірен Сабіно?

Валера знову начепив окуляри.

– Мені здалося, ваш інтерес вичерпується сеньйором Марласкою та обставинами перепродажу.

– Це проста цікавість. Серед особистих речей сеньйора Марласки я знайшов численні фотографії Ірен Сабіно, а також її листи, адресовані сеньйорові Марласці…

– Чого ви хочете домогтися, розкопуючи все це? – ущипливо запитав Валера. – Грошей?

– Ні.

– У такому разі я вас вітаю, бо ніхто їх вам не дасть. Усім байдуже до тієї історії. Ви мене зрозуміли?

– Чудово зрозумів, сеньйоре Валера. Я не мав наміру ані надокучати вам, ані вдаватися до якихось інсинуацій поза тим, що мене цікавить. Мені дуже прикро, якщо я образив вас своїми розпитуваннями.

Адвокат усміхнувся й тихо зітхнув, так, ніби хотів, щоб розмова на цьому й закінчилася.