Гра янгола

– Я завжди запитував себе, що ти робиш із тими монетами.

– Я купувала на них книжки в книгарні «Семпере та син».

– Якби ж я знав…

– Якщо я заважаю вам, то піду.

– Ти мені не заважаєш. Тобі щось замовити?

Дівчина заперечливо похитала головою.

– Сеньйор Семпере каже, ти маєш талант.

Ізабелла здвигнула плечима й нагородила мене скептичною посмішкою.

– За загальним правилом, чим більший у людини талант, тим більше вона сумнівається, що його має, – сказав я. – І навпаки.

– У такому разі я справжнє чудо, – відповіла Ізабелла.

– Ласкаво просимо до клубу. Що я можу для тебе зробити?

Ізабелла зробила глибокий вдих.

– Сеньйор Семпере мені сказав, що в найкращому випадку ви могли б прочитати щось із моїх спроб, сказати свою думку й дати мені кілька порад.

Я дивився їй у вічі протягом кількох секунд, нічого не відповідаючи. Вона витримала мій погляд, не моргнувши.

– Це все?

– Ні.

– Так я й думав. Яким буде твій другий пункт?

Ізабелла завагалася хіба що на мить.

– Якщо мої літературні спроби вам сподобаються й ви повірите в мої здібності, я хотіла б просити вас, щоб ви дозволили мені стати вашою помічницею.

– Чому ти вирішила, що мені потрібна помічниця?