Гра янгола

– Слухаюсь і підкоряюся, пане полковнику.

– Покваптеся, а то я вкину вас до буцегарні, і подивимося, чи там вам захочеться жартувати.

Я не став чекати, поки мені це повторять. Я підвівся, як міг, і потяг додому, плекаючи надію, що прийду раніше, аніж мої ноги заведуть мене до ще одного сумнівного закладу. Подорож, яка за нормальних обставин забирала в мене десять або п’ятнадцять хвилин, тепер розтяглася втричі. Нарешті, описавши кілька чудернацьких петель, я добувся до дверей свого дому, щоб так, ніби моя лиха доля не хотіла сьогодні випускати мене зі своїх рук, знову зустрітися з Ізабеллою, яка цього разу сиділа у внутрішньому передпокої мого маєтку, чекаючи мене.

– Та ви п’яний, – сказала вона.

– Та певно, що п’яний, інакше мені не примарилося б, що я натрапив на тебе опівночі й що ти спиш під дверима мого дому.

– А я не мала куди більше йти. У мене з батьком виникла дискусія, і він прогнав мене з дому.

Я заплющив очі й зітхнув. Мій мозок, ослаблений випивкою та смутком, був неспроможний надати форму потоку заперечень та лайки, що штовхалися на моїх губах.

– Тобі не можна тут залишатися, Ізабелло.

– Будь ласка, лише на цю ніч. Завтра я пошукаю місце в пансіоні. Я благаю вас, сеньйоре Мартін.

– Не дивися на мене очима зарізаного ягняти, – погрозливо сказав я.

– До того ж мене викинули на вулицю з вашої вини, – сказала вона.

– З моєї вини. Оце так вигадала. Ти не знаєш, чи маєш хист до літератури, але палкої уяви в тебе аж надміру. Яка ідіотська причина спонукає тебе вважати мене винним у тому, що твій шляхетний батько виставив тебе на вулицю?

– Коли ви п’яний, то говорите казна-що.

– Я не п’яний. Я ніколи у своєму житті не був п’яний. Відповідай на запитання.

– Я сказала батькові, що ви наймаєте мене помічницею і, починаючи від сьогодні, я присвячуватиму всі свої зусилля літературі й уже не зможу працювати в його крамниці.

– Чого, чого?

– Ми можемо увійти в дім? Мені холодно, а мої сідниці задерев’яніли від тривалого сидіння на кам’яних сходах.

Я відчував, що голова в мене йде обертом, а до горла підступає нудота. Я підвів погляд і подивився на тьмяне світло, яке пробивалося зі слухового вікна над сходами.

– Чи це мені кара небесна, щоб я покаявся за своє непутяще життя?

Ізабелла простежила за моїм поглядом, заінтригована.