Гра янгола

– Через спеку, мабуть. Якщо ви не проти, ми можемо вийти в сад і поговорити там.

Мовчазний мажордом знову з’явився на сцені й відчинив двері, що виходили в сад, де стежка, освітлена свічками, поставленими у філіжанки для кави, вела до стола з білого металу, біля якого стояли одне навпроти одного два крісла. Вогники свічок горіли прямо, анітрохи не коливаючись. Місяць відкидав на землю слабке синювате світло. Я сів у крісло, і Кореллі зробив те саме, а тим часом мажордом налив нам у келихи якоїсь рідини, яка здалася мені вином і якої я не мав наміру пригублювати. У світлі того місяця на три чверті Кореллі здався мені молодшим, а риси його обличчя – гострішими. Він дивився на мене з напруженням, у якому було щось хиже.

– Вас щось турбує, Мартін.

– Сподіваюся, ви чули про пожежу.

– Кінець прикрий, а проте в поетичному розумінні цілком справедливий.

– Вам здається справедливим, що двоє людей помирають у такий спосіб?

– А якби вони померли не такою жорстокою смертю, ви вважали б її більш прийнятною? Справедливість – це афектація перспективи, а не універсальна цінність. Я не хочу вдавати жах, якого не відчуваю, і сподіваюся, ви також, хоч би скільки ви прикидалися… Але якщо вам так хочеться, я можу оголосити хвилину мовчання.

– У цьому немає потреби.

– Звісно, немає. Вона необхідна лише в тому випадку, коли людина не має чого сказати. Мовчання допомагає навіть дурням на хвилину відчути себе мудрецями. Вас іще щось турбує, Мартін?

– Схоже, поліція підозрює, що я маю стосунок до того, що сталося. Вони розпитували мене про вас.

Кореллі безтурботно кивнув головою.

– Поліція повинна виконувати свою роботу, а ми – свою. Вам не здається, що цю тему можна вважати вичерпаною? – Я не дуже впевнено кивнув головою. Кореллі усміхнувся. – Кілька хвилин тому, поки вас чекав, я дійшов висновку, що ми з вами так і не закінчили одну коротку риторичну розмову. Чим скоріше ми її закінчимо, тим раніше перейдемо до суті, – сказав він. – Мені насамперед хотілося б запитати, що таке для вас віра.

Я замислився на кілька секунд.

– Я ніколи не був особою релігійною. Я радше сумніваюся, аніж вірю чи не вірю. Сумнів – моя віра.

– Дуже обачливо й дуже по-буржуазному. Але вибиваючи м’ячі за межі поля, гру не виграєш. Чому, на вашу думку, вірування з’являються й зникають упродовж історії?

– Я не знаю. Гадаю, до цього спричиняються чинники соціальні, економічні або політичні. Не ставте таких запитань тому, хто вже в десять років перестав ходити до школи. Історія – це не моя сильна сторона.

– Історія – помийна яма біології, Мартін.

– Мабуть, у той день, коли про це розповідали на уроках, мене не було в класі.

– Про це розповідають не на уроках, Мартін. Про це розповідають наш раціональний розум і спостереження за реальністю. Цю науку ніхто не хоче вивчати, а проте саме її ми повинні найліпше засвоїти, щоб навчитися добре виконувати свою роботу. Будь-яка справа зазнає краху через неспроможність розв’язати ту або ту просту проблему, яку годі обминути.

– Ми говоримо про релігію чи економіку?