— Дивіться, не забудьте про мене наступного разу.
За бесідами вони просиділи аж до опівночі; Філіп жив далі, ніж інші, тому пішов першим. Він мусив устигнути на останній трамвай, інакше довелося б іти пішки й опинитися вдома майже під ранок. Філіпові пощастило, однак додому він однаково дістався аж о пів на першу. Піднявшись нагору, побачив, що Мілдред досі сидить у кріслі, і здивувався.
— Чому, заради всього святого, ви ще не лягали? — вигукнув він.
— Не хотілося спати.
— Все одно слід було лягти. Хоча б трохи відпочити.
Дівчина не поворухнулася. Кері помітив, що після вечері вона перевдягнулася у чорну шовкову сукню.
— Я вирішила, що краще дочекаюся вас. Раптом вам щось знадобиться.
Мілдред подивилася на Філіпа, і на її блідих устах промайнула усмішка. Він не був упевнений, чи правильно її зрозумів. Він трохи знітився, однак відповів радісно, наче нічого не сталося.
— Дуже люб’язно з вашого боку, але й неслухняно. Швидше біжіть до ліжка, інакше не зможете встати зранку.
— Мені не хочеться лягати.
— Дурниці, — холодно кинув Кері.
Мілдред, трохи набундючившись, підвелася й пішла до своєї кімнати. Філіп почув, як вона голосно грюкнула дверима, й усміхнувся.
Наступні кілька днів минули без пригод. Мілдред звикала до нової обстановки. Коли Філіп вибігав із дому після сніданку, дівчина цілісінький ранок могла займатися хатніми справами. Їхня їжа була невибагливою, але, виходячи на невеликі закупи, Мілдред полюбляла нікуди не поспішати; вона не завдавала собі клопоту готувати обід, а варила какао та їла хліб із маслом. Потім дівчина клала дитину у візочок і йшла гуляти, а повернувшись, била байдики аж до вечора. Мілдред була втомлена, тож їй подобалося, що справ удома небагато. Філіп доручив дівчині заплатити комірне, і вона потоваришувала з відлюдкуватою господинею квартири; тож за тиждень могла розповісти йому про сусідів більше, ніж він дізнався за рік.
— Вона дуже приємна жінка, — переконувала Мілдред. — Справжня леді. Я сказала їй, що ми одружені.
— Гадаєте, це було необхідно?
— Ну, я мусила їй щось сказати. Було б кумедно, якби я жила тут, а ми були неодружені. Навіть не знаю, що вона б подумала про мене.
— Не думаю, що вона хоч на мить вам повірила.
— Закладаюся, повірила. Я сказала, що ми одружені вже два роки, — не могла інакше, самі розумієте, через дитину, — але ваші родичі й чути нічого не хотіли, поки ви студент (вона сказала «спудей»), тож нам доводилося тримати це в таємниці. Але тепер вони змирилися, і ми всі разом поїдемо до них улітку.
— Ви справжня майстриня вигадувати всілякі небилиці, — зауважив Філіп.
Його трохи роздратувало, що Мілдред досі любить прибрехати. Минулі два роки нічого її не навчили. Утім, він лише здвигнув плечима. «Якщо вже бути чесним, — подумав, — вона мала небагато шансів чогось навчитися».