Тягар пристрастей людських

22
18
20
22
24
26
28
30

Філіп сам не розумів чому, але думка про її дотики була йому неприємна.

— Я не хочу бути для вас кимось більшим за друга.

— Ви такий добрий до мене, — повторила дівчина. — Такий добрий до мене.

— Тобто ви погоджуєтеся?

— Ох, так, я робитиму все що завгодно, аби лише вирватися звідси. Ви ніколи не пошкодуєте про свій вчинок, Філіпе, ніколи. Коли мені можна переїхати, Філіпе?

— Краще зробімо це завтра.

Мілдред несподівано знову розридалася.

— Чому, заради Бога, ви знову плачете? — усміхнувся Кері.

— Я така вдячна вам. Навіть не знаю, як зможу вам колись віддячити.

— Ох, усе гаразд. А зараз вам краще повертатися додому.

Він записав адресу і сказав Мілдред, що чекатиме на неї о пів на шосту. Було вже пізно, тож йому довелося йти додому пішки, але дорога не здавалася довгою, адже Філіп сп’янів від щастя і летів, мов на крилах.

91

Наступного ранку Філіп прокинувся раніше, щоб підготувати кімнату для Мілдред. Він повідомив жінці, яка доглядала за ним, що її послуги більше не знадобляться. Мілдред приїхала близько шостої, і Філіп, побачивши її з вікна, спустився, щоб відчинити двері й допомогти занести багаж: тепер він складався лише з трьох згортків, обв’язаних коричневим папером, адже дівчині довелося продати все, крім найнеобхіднішого. Вона була вбрана в ту саму чорну сукню, що й напередодні: рум’ян на щоках не було, але довкола очей залишилися чорні плями, які підказували, що вранці дівчина вмивалася поспіхом. Через кола під очима Мілдред здавалася зовсім хворою. Дівчина вийшла з екіпажу з дитиною на руках і виглядом своїм викликала жалість. Схоже, вона соромилася, і їм не вдавалося сказати одне одному нічого, крім найбанальніших фраз.

— То ви дісталися сюди без пригод?

— Я ніколи раніше не жила в цій частині Лондона.

Філіп показав гості ту саму кімнату, в якій помер Кроншоу. Він розумів, що це безглуздо, але після смерті друга не захотів до неї вертатися і спав на розкладачці у маленькій кімнатці, куди переїхав, щоб чоловікові було зручніше. Дитина тихенько спала.

— Гадаю, ви її не впізнаєте, — сказала Мілдред.

— Я не бачив дівчинку відтоді, як ми залишили її в Брайтоні.

— Куди мені її покласти? Вона така важка, що я не можу її довго тримати.

— Боюся, у мене ніколи не було колиски, — зізнався Філіп і нервово засміявся.