— Ох, вона спатиме зі мною. Ми завжди спимо разом.
Мілдред поклала дитину на крісло й оглянула кімнату. Більшість речей були знайомі їй зі старої квартири, і вона впізнала їх. Новим був лише портрет Філіпа над камінною полицею, який Лоусон намалював наприкінці минулого літа. Мілдред критично оглянула його.
— Чимось він мені подобається, а чимось ні. Гадаю, насправді ви привабливіший, ніж на портреті.
— Мої справи поліпшуються, — засміявся Філіп. — Ви ніколи раніше не казали, що я привабливий.
— Я не з тих, хто переймається чоловічою зовнішністю. Красунчики мені не подобаються. Як на мене, вони занадто самозакохані.
Мілдред роззирнулася, інстинктивно шукаючи дзеркало, але в кімнаті його не було. Тоді дівчина підняла руку і пригладила свій пишний чубчик.
— Що скажуть ваші сусіди про те, що я тут житиму? — раптом запитала вона.
— Ох, тут живе лише одне подружжя. Чоловіка немає вдома цілими днями, а жінку я бачу лише в суботу, коли вона приходить за комірним. Вони справжні самітники. Відколи я тут живу, ми з ними навіть двома словами не перекинулися.
Мілдред пішла до спальні, щоб розібрати й розкласти речі. Філіп спробував почитати, але був занадто збуджений, тож відкинувся у кріслі, запалив цигарку і з усмішкою спостерігав, як спить дитина. Він почувався цілком щасливим. Тепер Кері точно знав, що більше не кохає Мілдред. Його здивувало, що старі почуття геть зникли, і він навіть зауважив легеньку фізичну відразу до дівчини і подумав, що від її доторку шкіра вкриється мурашками. Філіп не розумів сам себе. Незабаром Мілдред постукала у двері й знову увійшла до кімнати.
— Послухайте, ви не мусите стукати, — нагадав Кері. — Ви вже влаштували собі екскурсію маєтком?
— Це найменша кухня, яку мені доводилося бачити.
— Для наших розкішних трапез вона достатньо велика, ось побачите, — добродушно відгукнувся Філіп.
— Я бачу, що вдома немає продуктів. Мені слід піти і купити щось.
— Так, але дозвольте нагадати, що ми мусимо заощаджувати.
— Що приготувати на вечерю?
— Приготуйте, що, на вашу думку, вам вдається, — розреготався Філіп.
Він дав Мілдред трохи грошей, і вона пішла. За півгодини повернулася і розклала покупки на столі. Підіймаючись сходами, вона задихалася.
— Чуєте, у вас анемія, — зауважив Філіп. — Доведеться годувати вас пігулками з високим вмістом заліза.
— Я не одразу знайшла крамниці. Купила печінку. Вона смачна, правда? А багато її не з’їси, тож виходить дешевше, ніж м’ясо у різника.
У кухні була газова пічка, і, поставивши печінку на вогонь, Мілдред повернулася до кімнати, щоб накрити на стіл.