— Ну хіба так можна? — спробував я одного разу зауважити їй.
— Не твоє діло, шелихвіст, — огризнулася вона. — Я хочу добренько насолити цій язикатій Хаджар.
Крім виконання обов"язків особистого шофера бабусиного, я з татом заходився заготовляти на зиму дрова: зрубали стару всохлу урючину, розпиляли на колоди, потім я наліпив гору кізяків, якими обклав усі наші пласкі дахи; ще з"їздили з бабусею на базар, продали усю її сушню — персики, урюк, яблука.
Одного разу ми копали з батьком грядку під ранні помідори. На стежечці з"явилася бабуся. В одній руці вона несла пузатий чайник, у другій — тарілку ізюму. Тато сів пити чай, а я продовжував щосили махати кетменем.
— Хашимджане, лошатко моє, а чого ти не п"єш чаю? — аж надто вже турботливо поцікавилась бабуся.
— Я тільки що напився води.
— Як ти вважаєш, синку, може, настав час засилати сватів до доньки Хаджар? — ще м"якше, ще лагідніше спитала бабуся.
Так, не даремне було моє побоювання.
— Не треба, — відмахнувся я, наче мене полоскотали між ребрами. — Мати балакуча, отже, і донька виросла така ж.
— А що скажеш про доньку тітоньки Халчі?
— Таж вона не ходить, а хилитається, мов качка.
— Хай Рашидахон стане тоді моєю невісткою.
— Мені дзиги не потрібні.
— А хто тобі потрібен?
— Мені потрібна Фаріда.
— Це ж яка Фаріда?
— Та, що добре вміє ліпити пельмені. З психлікарні.
— З психлікарні?.. Ти, видно, сам з глузду з"їхав! — бабуся грізно пішла на мене.
На моє щастя, до двору ввійшов секретар сільради. Дуже схвильований.
— Товаришу Кузиєв! — гукнув він здалеку. — Щойно дзвонили з міста. Наказано вам негайно виїхати.
ebooksa