Кінець Жовтого дива

«Заввідділом спекулянтів» упав на коліна і почав п"яно бурмотіти, дивлячись на купу порожніх пляшок під стіною.

— Амінь! — закінчив він свою «молитву». — Хай вороги наші завжди зазнають поразки, а діла наші процвітають і Адилджан-ака завжди буде при доброму здоров"ї та доброму гуморі!

— Амінь! — хором прохрипіли члени банди.

На цьому «загальні збори» зграї було закрито. Всі почали розходитись. Я, звичайно, подався за Аббасовим. Адже мені треба було знати, де він приховає нашу жовтеньку папку. Таксі чекало його в умовленому місці — нічого не скажеш, усе організовано! Не встигли ми сісти, як машина рвонула й помчала темними вулицями.

У мого «приятеля» був чудовий настрій. Відкинувшись на спинку сидіння, він неголосно наспівував якусь вульгарну пісеньку. А мені ие йшли з голови слова Салімджана-ака: «Знаєш, Хашимджане, — казав він, — серед сотень тисяч чесних працьовитих людей можуть бути один-два покручі, які багатьом псують життя, не дають спокою. Наш з тобою обов"язок — навертати таких на праведний шлях, ну, а якщо не бажають, то якнайсуворіше покарати!»

Що ж, дорогий Салімджане-ака, тепер ми знаємо, хто верховода зграї, знаємо і про їхні дільця та плани. І свого часу всіх візьмемо, ніхто не втече від кари…

Я простежив, як Аббасов сховав у своїй криївці жовту папку, і, дещо заспокоєний, далеко за північ подався нарешті додому.

Безсонна ніч

Я вирішив так пізно — чи вже рано? — не будити дзвінками Лутфі-хола: за дві спроби переліз дувал і опинився у дворі. Зняв з голови шапку-невидимку, огледівся. Що це? У квітнику, мовби нічого з ним і не було, походжає із садовими ножицями Салімджан-ака, зодягнений у свій жираф"ячий халат! Не вірячи собі, я протер очі: адже Салімджан-ака повинен бути в лікарні, лікарі сказали, що він у тяжкому стані!

— Здрастуйте! — пробурмотів я невпевнено.

— Ія, Хашимджан?! — вражено вигукнув полковник, випростуючись. — З неба впав чи з-під землі виліз?

— Через дувал переліз. Але ви? Звідки ви самі з"явилися? Увечері вас не було…

— Утік з лікарні, синку, — пояснив Салімджан-ака винуватим тоном. — Тут, сам знаєш, справи у нас важливі й складні… Гріх у такий час валятися в лікарні. Та лікарям хіба це втлумачиш? Діждався сьогодні, коли всі поснуть, і накивав п"ятами. Знаєш, Хашимджане, якого висновку я дійшов?

— Ні, не знаю.

— У пограбуванні нашого сейфа брали участь люди Адила Аббасова. Він — організатор.

— Правильно.

— Бо саме він зацікавлений у знищенні цих документів. Але сейф відмикав не він особисто.

— Правильно. Не він відмикав.

— Стривай, а ти звідки знаєш?

— Та ні, я так просто.