— Справи ідуть поганенько, хазяїне.
— Чому?
— Нашого брата стає щодень менше. По-перше, нічим торгувати, бо в магазинах більшає товарів, по-друге, майже всі кращі, досвідчені люди за гратами.
— Яких заходів вживаєш, щоб уберегти кадри від провалів?
— Різні. Недавно зняли з роботи дільничного, організувавши скаргу продавців ічиг.
— Непогано. Працюй і далі в тому ж дусі. Кадри треба берегти. Як із цінами на товчку?
— Нічого, хазяїне, непогано. Відріз атласу, який коштує двадцять один карбованець, іде по п"ятдесят.
— Чуєш, товстуне? — урочисто промовив Аббасов. Той у відповідь промимрив щось невиразне.
— Килим, який коштує сто п"ятдесят карбованців, збуваємо за двісті п"ятдесят, — вів далі Ариф.
— Чуєш, товстуне? — повторив Аббасов і знову почув глухе мимрення.
— Ондатрові шапки коштують по п"ятдесят карбованців… — сказав Ариф бадьоро й злякано замовк, побачивши, що Адил-перевертень схопився з місця, як ужалений змією, підскочив до товстуна, схопив його за комір і ривком поставив на ноги.
— Коли тільки ти порозумнішаєш, ей, лантух смердючого жиру?! Я ж наказував тобі не передавати шапки в магазини, поки ціна на них не підскочить на базарі до ста карбованців! Думаєш, мені легко дістався такий дефіцитний товар?! — При цих словах Аббасов заліпив товстунові дзвінкого ляпаса.
— Завмаги дуже репетували, довелось… — почав кволо виправдовуватися товстун, не наважуючись навіть потерти ударене місце. — Якщо не видам товар, погрожували піти в обехеес.
— Тепер годі боятися обехеес! — вигукнув «учитель». — Їхній начальник зараз лежить при смерті. Бог дасть, скоро ми побенкетуємо на його поминках… Гроші приніс?
— Тільки половину, — пробурмотів товстун і хутко затулив обличчя руками, боячись схопити чергового ляпаса.
— А де решта?
— Я ж кажу, ніхто не дає тепер хабарів.
— Брешеш, собако! Я знаю, що якраз тепер ти береш удвічі більше, ніж раніше. Знаю й те, що гроші, які ти утаїв від мене, ховаєш у своєму заміському будинку! Муталь…
— Слухаю, хазяїне.
— Сьогодні вночі зробиш у нього обшук.
ebooksa