— Буде зроблено, саркаре[17].
— Пробачте, хазяїне!.. — заволав товстун, заметався, як перепел, що попав у сіті. — Я, здається, усі гроші приніс, помилився, мабуть, подумав, що тут тільки половина… Ось вони, згадав, у лівій кишені, у лівій…
Тремтячими руками він вивудив з кишені дві тугі пачки, перехоплені кольоровим папером, поклав перед Адилом.
— Ініціативний директоре клаптикового магазину Каюм, устань, прозвітуйся перед товаришами.
Голомозий з блискучим лобом миттю опинився на ногах, запопадливо склав руки на грудях.
— Збув товари, одержані від фірм?
— Половину.
— Куди подів другу половину?
— Переправив у філіали. Зави у мене там надійні, всіх тримаю в кулаці.
— А не попадуться вони?
— Вжив заходів. Ми розрізали тканину спершу на клапті, потім вивезли у філіали.
— Лепсько! — поплескав бандитський «шеф» у долоні. — Нашу частку прибутків приніс?
— Так, хазяїне.
В цей час двері підземелля відчинилися і на східцях з"явилася напівзігнута баба-яга. Вона несла на величезному лягані штук п"ятнадцять відварених курочок.
— Тягніть хто-небудь коньяку! — наказав Аббасов, проковтнувши слину. — Швидко!
Директор клаптикового магазину злетів по східцях і за хвилину приніс десять пляшок коньяку.
Почалося бенкетування. Кожен ухопив по курці і став угризатися в неї, запиваючи м"ясо коньяком з величезних піал. Вони голосно плямкали, гикали, випльовували кісточки просто на килими. Мені теж закортіло з"їсти крильце або ніжку, але, на що вже я люблю посмакувати, — в такому товаристві погидував.
Наприкінці трапези у всіх розв"язалися язики, і мені лишалося тільки слухати й слухати. І з"ясував ще дещо таке, що мало дуже зацікавити Салімджана-ака. Скажімо, дізнався, що ця банда організувалася порівняно недавно, коли злочинці збагнули, що міліція незабаром поодинці виловить їх усіх. Отоді вони і об"єдналися, щоб захищати один одного, підтримувати грішми, порадами, зв"язками… Адила Аббасова обрали ватажком, і кожне його слово було законом. Ще я дізнався, що товстун, якого побив Адил, — завскладом районної споживчої кооперації, худющий Ариф — базарком, Муталь — шофер автобази.
Верховода провів невелику бесіду про те, як запобігати неприємним сутичкам з міліцією, як присипляти пильність дружинників. Порадив кожного, хто «подає надії» — уявляєте які! — привертати на свій бік, а якщо це відразу не вдається, то постаратися облити його багном, щоб він взагалі втратив серед чесних людей авторитет.
— Наклепи, поширення чуток мають стати нашим головним засобом, — сказав він наприкінці. — Наступну зустріч я призначаю на двадцять сьоме число цього місяця, на двадцять другу годину. Найголовніше зараз — діяти обережно, розумно, але рішуче. Це повинно стати нашим девізом… Арифджане, почитай-но молитву за всіх за нас.
ebooksa