— Невиправний негідник цей Аббасов. А я сподівався, що схаменеться; здогадуючись про його шахрайства, намагався направити на шлях праведний. А він щоразу намагався обдурити мене і, слід визнати, це йому поки що вдавалося. Ти знаєш, я з вуркаганами суворий, але ж не спійманий — не злодій.
— А ви давно його знаєте?
— Років десять.
— Не пригадуєте, не проходив він по справі щодо махінацій на шовкоткацькій фабриці?
— Не пригадую, синку. Адже коли те було… Ти це до чого?
— Ні, просто так…
Не час іще говорити з Салімджаном-ака про все, що я знаю. У нього серце, може знову злягти. Йому зараз корисно чути лише радісні вісті… Вирішено, про старі справи перемовчу. А от якщо я скажу, де сховано документи, він раптом візьме й видужає остаточно.
— Салімджане-ака, нумо присядьмо, — сказав я якомога спокійніше, ведучи його на веранду.
— Що в тебе там, щось важливе? — допитливо глянув він мені в очі. — Ану викладай.
— Ого, важливе. Та ще яке!
Ми сіли на диван. Ні слова не кажучи про чарівну шапочку, я розповів, як повернувся з кишлаку, відвідав кафе «Сама втіха», пішов по слідах директора, одне слово, все по порядку.
— Як тобі пощастило все це підглянути і підслухати? — з деяким недовір"ям запитав полковник.
— А я вмію бути невидимим.
— Ти що?.. — ще з більшим недовір"ям покосився на мене Салімджан-ака. Мабуть, подумав, що я трохи — теє…
— Справді; якщо сумніваєтесь, можете перевірити. Ось заплющіть-но очі…
Полковник неохоче заплющився. Я надів шапочку, став невидимим.
— А тепер ви мене бачите?
— Ні. Ти й справді зник, Хашимджане. А голос твій чую. Товба… Що ж це таке? Ей, слухай-но, хлопче, припини лишень свої фокуси, з"явися знову!
— Зараз. Тільки заплющте очі.
— Ну заплющив.
ebooksa