Доки світло не згасне назавжди

– Це що таке?

– Ручний дихальний апарат. Дихальна маска з мішком, який дає змогу качати повітря. Сама ти вже не дихала, а завдяки цьому протрималася, ну, це підтримувало серцебиття, поки тебе везли. Коли тебе привезли… – він потер лоба, – пульсу майже не було. Тобто він був – апарат потім показав, – але пальцями ні на зап’ясті, ні на шиї я вже його не намацував. Я ввів тобі лікувальний наркоз, під’єднав до АШД, тобто до апарату штучного дихання, після чого зробив усе, щоб максимально сповільнити метаболізм. На той момент я не знав, скільки часу ти не дихала та як довго тривали судоми, і в таких випадках це стандартна процедура, ну, для запобігання набряку мозку. Тебе загорнули у вологе простирадло, поклали лід на судини шиї, на лоб, узагалі всю голову льодом обклали. І це, в принципі, все. Дві доби ти пролежала під наркозом, на третій день я почав тебе виводити, і ти задихала сама. Набряку мозку вдалося уникнути, тому ти, вважай, відбулася переляком.

– Тобто я не помирала? Я правильно тебе зрозуміла, так? Клінічної смерті не було?

– Ні. Якби відбулася зупинка серця, тебе не виписали б за тиждень, повір мені, ти застрягла б у нас надовго.

– Чому?

– Бо все набагато складніше, коли зупиняється кровообіг. Навіть якби я успішно провів серцево-легеневу реанімацію, ти б нізащо не відновилася так швидко. Йдеться про так звану післяреанімаційну хворобу – специфічний патологічний стан, що виникає після клінічної смерті. Він може дати серйозні ускладнення та вимагає комплексної терапії.

– Ясно.

Він відпив кави. Вона сьорбнула чаю. Трохи помовчали.

Згодом Тимофій запитав:

– Ти для цього зі мною зустрілася?

Рута хотіла потягнути час, аби перейти до того, що її справді цікавить, а тому бовкнула перше, що спало на гадку:

– А ти для чого?

Його щоки налилися ледь помітним багрянцем, але голос більше не тремтів.

– Це не відповідь на моє запитання.

– Ні, – потупилася Рута – Я думала ще дещо запитати. Ну, проконсультуватися.

– А… – Тимофієві брови ледь підстрибнули вгору. – Питай.

Рута облизала губи й узялася на ходу вигадувати:

– Коротше, в мене, типу, є одна подруга, не дуже близька, просто хороша знайома, і вона, е, завагітніла.

Обличчя Тимофія підсвітила глумлива усмішка.

– Так, часом таке трапляється, – мовив він.